— Це ви дзвонили?
— Так.
— Мені ледве вдалося вискочити. Це справді такі небезпечні люди? Я завше казала Яркові, щоб він кинув ті темні справи.
— Він якраз і збирався кинути. Але для цього треба було передати касету у відповідні руки.
— Чому подзвонив не Ярко, а ви?
Я затнувся, не знаючи, чи сказати правду. Натомість простяг їй книжку. Вона взяла і побачила засохлу кров.
— Що з ним? Це кров?
— Так. Вони його вбили. Він чекав на мене. І щоб дати мені знак, притулив до грудей цю книжку. Так я дізнався, що звернутися треба до вас.
— О, Боже, Боже… — вона сховала обличчя в долоні. – Я ж йому казала…
— Він саме планував, як вирватися від тих людей…
— І… І де він?…
— Там… у хаті.
— Ви викликали міліцію?
Я вирішив не пояснювати, чому я не викликав міліцію. Поки пожежу погасять, міліції ще доведеться зачекати.
— Я не міг цього зробити, бо вони повернулися, і я мусив тікати. Я спішив попередити вас.
— Що на цій касеті? — спитала вона.
— Там знято, як розважаються великі начальники. Я передам її таким людям, котрі знищать фірму пана Романа.
— Для чого це вам? Яркові вже не поможе.
— У них моя дівчина. Мушу її врятувати.
— Добре, я віддам вам касету. Все одно вона мені не потрібна.
Вона взяла касету в чоловіка і передала мені.
— Поживіть ще кілька днів у знайомих, — сказав я на прощання.
XIV
Була вже пізня година, коли я приїхав до пані Аліни. Вона вже вкладалася спати.
— Боже мій, що ся стрєсло?
— А ви ще нічого не знаєте? Маємо два трупи.
— Свят-свят! А то що ви таке говорите? Бійтеся Бога!
Вона завела мене до вітальні.
— Я не жартую. Одного трупа ви бачите перед собою.
— Я так і думала, що ви жартуєте. Налийте собі щось.
— Я живий, але вони думають, що я мертвий. А ось Ярко таки насправді мертвий.
— Який Ярко? Їхній фотограф?
— Так. Його нині застрелила фрау Ольга. Вона шукала касету. Ось цю.
Я налив собі добру порцію токаю, випив і плюхнувся у фотель. Пані Аліна простяглась на канапі, прикрившись ліжником.
— Що то за касета?
— Ярко там накрутив різні сцени з клієнтами. А які там були клієнти, самі знаєте.
— Як йому то вдалося?
— Він це робив з відома пана Ромка. Одна копія призначалася для фірми, а другу таємно Ярко залишав собі. Найцікавіші кавалки він зібрав на одну тригодинну касету.
Я розповів про наш із Ярком план і про те, що трапилося зі мною та Дзвінкою.
— Нє, то не для моїх нервів, — похитала головою пані Аліна, — налийте і мені. Що ви збираєтесь робити?
— Треба рятувати Дзвінку. Вранці мусите їхати до Романа.
— Добре, я зроблю все, що в моїх силах. Але що я йому скажу?
— Скажете, що я живий. І маю касету. Касету я виміняю на Дзвінку. Ви забираєте Дзвінку, завозите туди, куди я вам скажу, а потім привозите касету.
— Він мені може не повірити після того всього… Це ж я йому підсунула вас.
— Але в нього нема виходу. Давайте подивимося кілька хвилин, що там знято, ви перекажете Романові, і то буде непоганий доказ.
Я ввімкнув магнітофон, вставив касету, і незабаром на екрані з’явився голий товариш Бобрик із двома дівчатками. Одна сиділа на ньому й сонно гойдалася, друга цілувала йому вушко.
За хвилин п’ятнадцять пані Аліна сказала:
— Досить… Я вже стара жінка, щоб таке оглядати… Де я маю вам тоту Дзвінку завезти?
— Я вам покажу. Зранку ви мене підкинете до мого знайомого, я буду вас там чекати. Але пильнуйте, щоб за вами не стежили.
— Я гадаю, вам варто заночувати в мене.
— Здалось би.
— Ну, то йдіть нагору. Там кімната вільна.
Вона підвелася з канапи. Була помітно рознервована.
— Чи міг би я скопіювати у вас цю касету?
— Прошу дуже. Розберетеся самі з технікою?
— Чому ні? Потребую тільки якоїсь чистої касети.
— Он там, на поличці. Беріть любу. Але для чого вам копія?
— Та так, на всякий випадок.
— Не хочете мені казати… — зітхнула вона. — Але, може, маєте рацію. На добраніч.
Я сполучив обидва відеомагнітофони шнурами, до одного вставив касету Ярка, а до другого чисту і запрограмував. Три години, заки буде копіюватися касета, я, звичайно, не мав наміру чипіти і, допивши токай, ліг спати.
XV
Вранці розбудила мене господиня.
— Але ви спите! Ледве вас добудилася. Хутенько пийте каву і їдемо.
Ми сіли в авто, і я з задоволенням стежив за всіма рухами пані Аліни — вона цілковито опанувала собою.