— Я зайду ввечері, — сказав я.
— Добре. Мене вже не буде, але та лікарка, котра мене замінить, зробить все, що можливо.
— Ви думаєте, її можна буде забрати ще сьогодні?
— Гадаю, так. На все добре.
Я знову сів до пані Аліни в авто, і вона завезла мене назад до Франя. Я дав їй касету і сказав:
— Ну, Боже благослови. Лишилася ще дрібниця. Тільки дивіться — не пробалакайтесь, де Дзвінка знаходиться.
— Чи ви, пане Юрку, маєте мене за зовсім здурнілу?
XVI
Надю я застав знову на кухні, але вже вбраною. Вона варила зупу. Я провів рукою по її випуклих сідничках і сказав:
— Я радий, що ти вбрала майточки, бо Франьо дуже ревнивий.
Вона звабливо хіхікнула. Я поцілував її в шийку і сів за стіл.
— Ти зразкова господиня.
Вона про це й сама знала. Вона справді була зразкова. Книжки її не цікавили. «Мені легше помити підлогу, ніж прочитати сторінку», — призналась якось вона, і з того часу я не раз користав з цього її скромного таланту мити і прибирати.
— Куди це ти їздив?
— Справи.
— Що за справи?
— Колійові.
— З тебе важко щось витягти.
— Ти ж знаєш — великі знання створюють великі клопоти.
Незабаром з’явився Франьо.
— Ну що? — спитав я нетерпляче.
— Все нормально. Надю, залиш нас на хвильку. — Він провів її допитливим поглядом і продовжив: — Операцію призначено на одинадцяту годину вечора. Одним словом, так, старий. Коли все щасливо завершиться, шеф обіцяв для тебе гонорар і роботу.
— Ні вже. Дякую. Досить із мене таких робіт. З цієї ще не звільнився.
Решту дня я провалявся у Франя. Увечері заїхав до лікарні, але лікарка сказала, що Дзвінка й досі не очуняла.
— Вона отримала надто велику дозу. Але усе буде нормально. Можете не турбуватися. Приходьте завтра вранці. Я нині чергую цілу ніч. Вранці вже її випишемо.
— Чи я можу хоча б зазирнути в палату?
— Будь ласка. Але не підходьте до неї.
Дзвінка мирно спала, розметавши волосся на подушці. Обличчя її було бліде, але спокійне.
Франьо збирався на операцію. Надя лежала на канапі перед телевізором і випускала клуби диму.
— Може, й мені з тобою поїхати? — спитав я.
Франьо кивнув головою у бік кухні і ми вийшли.
— У жодному разі, — сказав упівголоса. — Там будуть високі міліцейські чини. Акція на всю потужність. Їдуть лише свої люди. — І знову тицьнув пальцем під носа: — До Наді не приставати.
— Ти мене знаєш. Все, що я зараз потребую, це побільше алкоголю, аби заспокоїти нерви.
— Пий, що бачиш. Чао.
Я поліз в бар і витяг пляшку сухого шампанського та мартіні.
— Ти все це збираєшся вдути? — поцікавилась Надя, солодко потягуючись.
— Я думаю, ти мені складеш компанію.
Я підсунув журнальний столик і розставив на ньому пляшки та келишки.
— Ну-ну, і що це буде за коктейль?
— Називається «Зимна Мері».
— Чому «зимна»?
— Фригідна тому що. Для гарячої бракує коньяку.
— Не хочу. Суміші з коньяком надто підступні. Коли я п’яна, я собою не керую.
— Відколи це? За моєї пам’яті ти ще керувала собою.
— А тепер ні.
— І чим це небезпечно для мене?
— Невідомо.
— Так між нами, я пообіцяв Франьові до тебе не доторкатися.
— Брешеш!
— Він мене попередив, щоб я до тебе не пхався.
— Брешеш!
— А як ти гадаєш, чому він вивів мене на кухню?
— Дебіл!
За це ми і випили. Після двох келихів я відчув суттєву полегкість, мої нерви заспокоїлися і в милому патяканні з Надею проминув весь вечір. Але навіть тоді, коли вона нарешті пішла спати, я не склепив повік.
XVIІ
Франьо повернувся пізно вночі. З його щасливого обличчя можна було здогадатися, що облава вдалася.
— Ну, все! — вигукнув він. — Фірмі пана Ромця настав капець! Що ти там міряєш? Налий і мені.
— Розказуй, не трави душу.
Він упав на канапу з келихом, жадібно відпив і сказав:
— Ми зупинили авта на сусідній вулиці, далі пішли пішки. Міліція оточила всі три будинки, а тоді висадила двері. Ті жлоби навіть не боронилися, їх раз-два скрутили, речові докази — дві касети — знайшли там, де вказав. І шлюс!
— Ну, і кого ви загребли?
— Пана Ромця, пана Зенця, його жінку, ще того бурмила Макса… Ну, там ще була служниця, але ми її відпустили… Стара баба. Ще якась дівчинка спала. Ми її не рухали.
— Стривай, а фрау Ольга?
— Фрау Ольга? — перепитав Франьо, і мені відразу стало кисло на душі. — Яка фрау?
— Там була ще одна жінка. Вона серед них, може, найнебезпечніша.