Та щойно я попрямував до сходів, як у мене за спиною пролунав знайомий голос фрау Ольги:
— Привіт, кохасику. Заскучив за мною? Я знала, що ти прийдеш, і чекала на тебе.
Я рвучко повернувся.
— Ну-ну, не так різко, — сказала вона. — В мене в руці пістолет.
І на підтвердження своїх слів засвітила нічну лампу. Тьмяне сяйво висвітлило постать фрау з пістолетом в руці.
Не знаю, чи у вас коли-небудь цілився хтось із пістолета, якщо ні, то скажу вам, що відчуття це не є з тих ліпших. У тій частині тіла, куди спрямована цівка, відразу починається скрут м’язів. Це так, якби вже куля туди полетіла. Думати в такій ситуації дуже важко. Натомість з’являється інстинктивне бажання заговорювати зуби.
— Ти вбила Дзвінку? Навіщо? — спитав я.
— Чому вбила? Дала укол. Хтозна, чи після стількох доз морфію не стала б вона наркоманкою? Навіщо зайві муки?
— Як ти її знайшла?
— Макс їхав за пані Аліною, а я їхала за Максом. Коли Макс вдав, ніби загубив її, і відстав, пані Аліна заспокоїлася і більше не звертала уваги, хто за нею їде. Я бачила, як вона підібрала тебе на вулиці, далі ви поїхали в лікарню. Все дуже просто.
— А коли була облава, де ти поділася?
— Тут. Сховалася в кімнаті малої.
— Під ліжком?
— Який ти здогадливий!
— А що з дівчинкою? Ти ще їй уколу не зробила?
— О, то ти повернувся через неї? А я думала, що тебе привела сюди жага до мене. Як гірко я помилилася. Ти мені завше подобався.
— Я спитав, що з дівчинкою?
— Я ще не встигла зайнятися нею. У мене доволі часу. А тепер, мій любий, піднімайся по сходах.
— Куди?
— Побачиш. І не пробуй робити ґеци. Якщо не хочеш, аби сталося з тобою те саме, що з Ярком. Я стріляю цілком добре.
Я слухняно рушив нагору.
— Але з Ярком тобі не все вийшло добре.
— Ти це теж повинен врахувати. Це означає лише одне – на кулях економити не варто… А скажи мені, що Ярко шукав у книжковій шафі?
— Книжку. Він тримав її в руках, коли я його знайшов. Книжка мені підказала, де знаходиться касета.
— Отже, я не помилилася. Коли ми від’їхали, я подумала, подумала і теж дійшла того ж висновку. Навіщо він повз до тих книг? Щоб вийняти книжку, яка може тобі підказати, де знаходиться касета, правда? А яким чином книжка може слугувати підказкою? Можливо, своєю назвою. Щось на зразок «Смерть виповзає з підвалу» або «Духи на стриху». Але усі місця в будинку, де можна було щось заховати, я дбайливо обшукала. Проте, якщо книжка була кимось подарована і підписана, то підказка мусила причаїтися в підписі. А хто з Яркових знайомих міг йому дарувати книжки? Довкола крутилися самі кретини. І тут я згадала його дружину. Вона справляла враження. Виглядала якраз на таку, що читає книжки.
Нагорі я спинився.
— Не зупиняйся, іди просто в мою улюблену кімнату.
— У кімнату тортур? Що ти задумала?
— Нічого страшного. Вирішила трішки порозважатися. Життя таке нудне й нецікаве. Ну-ну, заходь. І не думай затраснути двері, бо куля долетить швидше, аніж ти дриґнешся.
У кімнаті фрау ввімкнула світло. Я побачив перед собою ліжко і всі причандалля для забави.
— Роздягайся, — звеліла фрау.
— Ти що, здуріла? Що ти хочеш?
— Роздягайся, — повторила вона крижаним тоном.
Я почав повільно роздягатися під її пильним поглядом. Моя світла голова не здатна була випродукувати жодного нормального пояснення для її затії.
— Не тягни час. Все, все скидай.
Врешті я постав перед нею у всій своїй небуденній красі. Фрау з задоволенням оглянула мене.
— Тепер лягай в ліжко, і защіпни ремінцями ступні.
Я ліг, защіпнув ступні і подумав собі, що, напевно, не варто аж так у всьому слухати жінок. Однак це була особлива жінка. Скількох вона закатрупила, Бог святий знає.
— Тепер защіпни зап’ястя.
Я защіпнув ліву руку, а вона вже мені защіпнула праву. Таким чином я лежав у позі розіп’ятого.
Фрау Ольга поклала пістолет на столик і скинула сукню. Під сукнею мала ту саму чорну білизну. Виглядала вона настільки спокусливо, що я відразу забув про пістолет, який щойно цілився мені в живіт. Фантастична жінка!
Фрау сіла мені на ноги, і руки її почали гладити мене. Навіть не вірилося, що ці тоненькі рухливі пальчики вміють гратися ще й з пістолетиком.
Тепер я переконався, що натура мужчини не має жодного зв’язку з його розумом. Якою б великою не була моя ненависть до цієї жінки, а все ж таки інстинкти брали гору. Мені гірко признатися в цьому, і я розумію, що кожна читачка лише скрушно похитає головою: всі вони, хлопи, однакові! Одначе я не думаю, що всі вже аж такі однакові, бо, може, котрийсь і не піддався б на жодні пестощі, а плюнув би тій хвойді в писок.