Але я так не зробив. І коли вона вмостилася зверху й почала гойдатися назад і вперед, а перса її визволилися з чорного бюстгальтера і торкалися мого обличчя, я подумав, якщо вже маю загинути, то чому б не зазнати ще цієї останньої в моєму житті насолоди?
— Ну, скажи, тобі приємно, коли я тебе ґвалтую? — питала вона. — Скажи!
Я мовчав. У справах ґвалту я досвіду не мав, але мислив собі, що той, кого ґвалтують, повинен почуватися ображеним. Таким чином, я вдав ображеного, аби не виглядати на зовсім уже безпринципову особу. Шкода лише, що на той момент це мені нічим не допомогло.
— Скажи! — ляснула вона мене по щоці. — Скажи! – ляснула вдруге.
На вустах я відчув кров.
Але тут я побачив, як двері за її спиною помаленьку прохиляються. Я не знав, чи за ними з’явиться мій порятунок, чи ще щось гірше, але вирішив будь-що відвернути її увагу.
— О-о, як мені приємно! — сказав я. — Ґвалтуй мене! Ти — богиня!
Богині сподобалися мої слова, і вона солодко потяглася. А з-за дверей уже з’являлася моя знайома дівчинка Мартуся. Мала круглі налякані очі, але видно, що прослизала вона до покою не просто так, а з якимсь наміром.
— Тобі справді приємно? — спитала фрау.
— Ти розкішна! Це ні з чим не зрівняти!
— А тепер скажи: ти завинив переді мною?
— Так.
— І що за це тобі належиться?
— Не знаю.
— Я повинна тебе відлупцювати, так?
Я чекав гіршого, а тому відразу кивнув:
— Так, відлупцюй мене.
— А тобі подобається, коли я тебе б’ю? — питала вона великими вологими вустами.
— Дуже подобається.
Лясь! Лясь! І ось уже з кутика вуст моїх стікає тоненька цівочка крові.
Тим часом Мартуся зайшла вже до покою. Погляд її зупинився на масивному мідному свічникові. Свічки вже там не було.
— Ти зруйнував моє життя, — сказала фрау. — Я мала все. Тепер я все втратила. І мушу тікати з цього міста. Хочеш просити у мене вибачення?
— Так.
— Проси!
— Вибач мене.
— Мені цього мало. Я хочу забрати тебе з собою. Ти будеш моїм. Будеш?
— Буду.
— Ти справді так хочеш?
— Так, ти найкраща жінка в світі.
Дівчинка простягла руки до свічника. Я намагався не зводити очей з фрау.
— Ти брешеш! — ляснула мене знову. — Брешеш! Скажи, що ти про мене думаєш! Обізви мене!
Здуріла баба, подумалося мені.
— Чого я маю тебе обзивати?
— Бо мені так хочеться! — застогнала вона від розкоші. — Вилай мене! Ну!
— Ти стерва!
— Ще!
— Скотина!
— О-о, ще, ще!
— Курва! Хвойда!
— Так, так… ще… — шепотіла вона, заплющивши очі й обхопивши перса долонями.
Дівчинка підступила ближче і підняла свічника над головою.
— Тепер ти мене вдар! — попросила фрау. — Вдар мене!
Вона відщіпнула мою ліву руку і нахилила своє обличчя до мене, аби мені було зручніше. Очі мала заплющені.
— Я прошу тебе — вдар!
Я ляснув.
— Сильніше! Покажи мені, як ти мене ненавидиш!
Я ляснув ще сильніше. Тепер і на її вустах з’явилася кров. Вона облизала її гарячим язиком і сказала:
— Вдар мене ще!
Я знову ляснув. Вона відповіла тим самим. Ми обмінялися ще кількома ляпасами. Фрау перебувала на верховині насолоди. Вона стогнала, вигойдуючись і викручуючись, доводячи себе до шалу.
— Вдар мене ще! Ще! Вдар мене! — вигукнула, жадібно заковтуючи повітря.
І тоді дівчинка з усієї сили вдарила її свічником по голові.
Ні, не цього удару чекала вона. В її очах спалахнув жах і розпач, її великі жагучі вуста розкрилися в безгучному крикові, але сам крик не з’явився. Дівчинка вдарила ще раз, і в горлянці у фрау Ольги забулькотіла кров.
Тіло її ослабло і повалилося з ліжка на підлогу.
Мартуся кинула свічник і почала розщіпати мені руки.
— Який ти смішний, — сказала вона.
Я й справді був смішний. Смішний і голий. Я вивільнився з ремінців і почав зодягатися під допитливими очима дівчини. За вікнами вже настав ранок.
— Ходімо, — сказав я.
— А її залишимо так?
— Її заберуть пізніше.
Ми вийшли з будинку. Франьо куняв за кермом.
— Де ти пропав?
— Була одна історія. Фрау лишилася там, — сказав я.
— Жива? — витріщив очі Франьо.
— Вже ні.
— Слава богу.
— Заберете сьогодні. А тепер відвези нас до мене додому.
XХ
Март уся хазяйновитим оком обстежила мою хату і сказала:
— Відразу видно, що тут бракує жіночих рук.
— Маєш рацію. Але це мій єдиний недолік.