— Що ж ви таке, — прошепотів Кирило, — й чому заніміли? Якщо, звісно, саме ви — порушники тутешнього спокою.
Відповідь не приходила… В цій ситуації будь-який пошук на місцевості ставав блуканням у цілковитому мороці, а вірогідність успіху падала до нуля.
За домовленістю з американцями вже можна було б приступати до проходки першої шахти, але вибір місця для неї продовжував викликати запеклі суперечки.
Ретельні пошукові роботи в ущелині Копрат також виявилися безрезультатними. Не було виявлено нічого навіть віддалено схожого на знахідку американців. І «міражі» більше не спостерігалися.
«Немов захряснули ледь прочинені двері, — подумав Кирило, піднімаючись з-за столу. — Чи просто нічого не було?.. Нічого, окрім психічних порушень у частини марсівників».
Через кілька днів «Вітер часу» досягне Землі. Стане відомо про долю постраждалих. Чи вдалося довезти живим Енріке Кенбі? Що з Азарієм і рештою?.. В американців, якщо вірити тому, що сказав при останній зустрічі Морстон, стан очевидців фантомів поліпшується.
«Я також бачив їх у кают-компанії американської бази, — розмірковував Кирило. — Зі мною нічого поки не трапилося. Решта тоді нічого не бачили… А якщо це була галюцинація?»
Кирило із зітханням закрив свинцеву коробочку і прибрав у шухляду столу.
Загадкове тутешнє «поле», існування якого припустив Мак і яке Кирило подумки охрестив «палеоінформаційним полем», ніяк не реагувало на сигнали людського мозку. Білі уламки, якщо вони мали стосунок до цього «поля», на роль підсилювачів чи передавачів думок, вочевидь, не годилися. Може, був потрібен потужніший подразник?
«Який? Магнітний, електричний, рентгенівський? Ще раз спробувати Сонце? Воно тепер не піднімається високо над обрієм. А якщо спробувати північніше — там, де зараз марсіанське літо?» — з цією думкою Кирило вийшов з кабіни і попрямував до Бардова.
Політ у північну півкулю Марса — в марсіанське літо — і спроби активізувати білі кристали при світлі високо стоячого Сонця нічого не дали. Фантоми не виникали. І подальші опромінювання ультрафіолетом не викликали світіння кристалів.
— Немов вони змінили властивості, — сказав Мак.
— Або не володіли ними! — усміхнувся Геворг.
— Але світіння в ультрафіолеті, здається, спостерігалося, коли ми були в американців, — заперечив Кирило.
Шефуня нічого не сказав, задумливо покусуючи кінчик своєї пишної бороди.
На північ вони полетіли вчотирьох. За три дні змінили декілька точок спостереження з однаково негативними результатами. При перельотах вели площинне фотографування, гравіметричну й магнітну зйомки.
На місцях посадок Мак займався дослідженнями рельєфу й гірських порід, Геворг — станом атмосфери. Кирило всю увагу присвячував кристалам, які, всупереч його потаємним сподіванням, не набували колишніх властивостей.
Ночували в тісняві герметичної кабіни реактивного літака, крісла якої на ніч перетворювалися на ліжка. Перед тим, як заснути, Кирило й Мак довго балакали про «пам’ять минувшини», відображену в руїнах старих цивілізацій, про можливе джерело загадкових білих кристалів, їх попереднє призначення й роль у передачі інформації. Геворг час від часу вставляв ядучо-іронічні репліки. Шефуня майже не брав участь в цих вечірніх дискусіях. Він без жодного ентузіазму прийняв пропозицію Кирила організувати експедицію на північ, оголосивши лише, що змушений летіти й сам, щоб пригальмовувати «нездоровий ажіотаж». Залишивши за собою роль головного пілота, він займався літаком і зв’язком з Базою. Він регулярно кілька разів на день викликав «Марс-1», детально допитував чергового про поточні справи і щоразу цікавився, чи не надходило вістей із Землі про прибуття «Вітру часу».
В останній вечір перед поверненням на Базу дискусія особливо затягнулася.
— Я не знаю, чи довго живе в померлому, зруйнованому місті його колишня «душа» — «інформаційне поле», що вміщує пам’ять про зниклих розумних мешканців, — казав Кирило. — Але я переконаний, таке «поле» реально існує. Інша річ, що сприймає його не кожен. Тут ми потрапляємо в царину ще не розкритих до кінця можливостей людського мозку. Більшість психіатрів нашої епохи вже не сумніваються, що людський мозок із його велетенською ємністю зберігає величезну інформацію, пов’язану з досвідом і пам’яттю багатьох поколінь предків. Випадки діставання подібної інформації відомі. З іншого боку, деякі екстрасенси здатні «зазирати в майбутнє», передбачати події ще до того, як вони відбулися…