Черга Кирила вперше підійшла, коли забій шахти знаходився на глибині вісімдесяти метрів від поверхні. Вахту разом з Кирилом ніс Сергій, що підміняв одного з марсівників, зайнятого терміновим ремонтом геофізичних приладів на головній Базі. З американського боку учасниками цієї вахти виявилися доктор Фред Леслі й темношкірий Гіббі.
Вони зустрілися біля устя шахти, де американці, що прилетіли годиною раніше, чекали своїх співвітчизників.
— Ми вже прийняли вахту, — оголосив Кирило, привітавшись із американцями, — наші зараз відлітають.
— Ми ще ні, — труснув головою Леслі, — наші там, унизу.
Він указав на отвір шахти. Його димчасті окуляри дзеркально блищали під прозорим яйцеподібним шоломом.
— Спустилися знову? — здивовано запитав Кирило.
— Гадки не маю. Ми їх ще не бачили.
Невеликий літак з червоними зірками на блакитному корпусі злетів з-за розташованих неподалік півсферичних споруд табору. Зробивши коло над шахтою, він прощально гойднув крилами і взяв курс на схід. Кирило помахав рукою йому услід.
— Нашим теж слід поквапитися, — відзначив Фред, — по дорозі сюди ми перетнули зону урагану. Вона явно розширювалася.
— Гадаєте, дійде й до нас? — стривожено запитав Сергій.
— Ні, але може накрити нашу станцію. Вітер дув на південний захід.
— Ми тут під захистом плато. — Кирило вказав на північ. — Сильні урагани, ймовірно, оминають це місце. Не випадково тут зовсім мало піску й щебеню. Лід залягає близько від поверхні.
Всі поглянули на протилежний край лійкоподібного устя шахти, де під триметровим шаром цеглисто-червоного щебеню лід блакитнів та іскрився в неяскравих променях уранішнього сонця.
— Наш геофізичний прогноз виявився точним, — усміхнувся Фред Леслі. — Три метри наносів, відтак лід… Наразі все о’кей!
— Треба було все-таки пробурити контрольну свердловину, — пробурмотів Сергій, — затим починати шахту.
— Все буде о’кей, колего, — знову посміхнувся Леслі, поплескавши Сергія по блакитному наплічнику скафандра. — Ось побачите — двісті двадцять — двісті тридцять метрів льоду, під ним скельна основа — стародавній рельєф Марса. Шахта — це відразу маса інформації. По стародавньому рельєфу від неї можна повести бічні розтини. Можемо зустріти малозмінені породи.
— Йому потрібна не просто скельна основа. — Сергій повернув голову в прозорому шоломі й поглянув на Кирила.
— Я знаю, авжеж, я знаю, — сказав Леслі, — колега Кирило хотів би відразу знайти свою працивілізацію. Цього не можу обіцяти. — Він розсміявся. — Боюся, однієї шахти виявиться замало.
— Безумовно, замало, — погодився Кирило, — але однією ми не обмежимося. Крім того, тут ми можемо зустріти дно моря — стародавній марсіанський шельф.
Притримуючись за один з канатів, що сягали на глибину, знизу поволі піднімалися дві постаті в зірково-смугастих скафандрах.
— Ці піші прогулянки вниз і вгору — сумнівне задоволення, — заявив Морстон, вибираючись на поверхню, — навіть при тутешній силі тяжіння. А ще не те буде, коли шахта поглибиться. Треба щось придумати, Фреде! Займіться у вільний від вахти час. Я радий, що цього разу все закінчилося. Ми з ним утомилися. — Він обернувся до свого напарника, шолом якого вигулькнув із шахти.
Кирило простягнув руку, щоб допомогти американцеві вийти на поверхню, й упізнав Джері Гібсона.
— Ви? — вигукнув Кирило. — Тут? Значить, усе гаразд? Видужали?
— Майже, — силувано посміхнувся Джері, — в усякому разі мені значно краще. Дякую вам.
— Атож, у нас уже немає хворих, — процідив Морстон. — З фантомною лихоманкою покінчено.
— А що там унизу? — запитав Сергій. — Є щось нове?
Морстон роздратовано смикнув головою:
— Ні… Лід, як і вчора і тиждень тому. Такий самий, як тут, нагорі.
— Майже без мінеральних включень, — додав із зітханням Джері Гібсон. — Я зараз узяв проби в забої. Вони тут. — Він поплескав по зовнішньому футляру на своєму скафандрі. — У вахтовому журналі все записано…
— Агрегати в робочому стані? — поцікавився Сергій.
— Обидва агрегати в повній готовності, колего, — тихо сказав Джері Гібсон. — Можна починати будь-яким. Однак узяв би на себе сміливість порадити працювати вашим. На досягнутій глибині наш уже не створює потрібного тиску. Шахта не встигає провітрюватися від перегрітої пари. Крижані стіни подекуди почали плавитися, утворюються великі каверни, крижані сталактити. Все це ускладнило підйоми і спуски…
— Нам треба поспішати, Джероме, — перервав Морстон. — Фред бачив зону урагану. Ми можемо не встигнути…