Він відповів не відразу. Стежив за польотом великого яскравого мотиля. Мотиль наблизився і почав описувати стрімкі кола навколо іонного світильника, що спалахнув під очеретяним навісом.
— Кандидатів буде дуже багато, — сказав нарешті Юрій. — І, зрозуміло, строгий відбір… У кожного, хто захотів би, шанси потрапити в експедицію невеликі.
— А скільки людей може полетіти у вашій ракеті?
— Летіти могло б багато. Але в перший політ навряд чи пошлють більше трьох-чотирьох. Обов’язки решти астронавтів виконуватимуть автомати.
— Ти краще від інших знаєш нову систему ракет. І в тебе є свідоцтво пілота-космонавта. — Вона зробила довгу паузу. — У тебе багато переваг перед іншими, Юро…
Він мовчав.
— А ти хотів би летіти?
— Разом з тобою — так.
Вона засміялася.
— Триста років тому це, здається, називалося галантністю. Смішне слово, еге ж? У ньому є щось штучне, як у цьому курорті… Ні, серйозно, ти хотів би летіти?
— Разом з тобою — так, — повторив він і закусив губи.
Вона здивовано подивилася на нього:
— Але мене не візьмуть… Навіть у разі твоєї настійної рекомендації. І потім, скажи, ти справді вважаєш політ на фотонній ракеті настільки безпечним, що… — Вона не докінчила.
— Безпека — поняття відносне, Лю, — він старанно підбирав слова. — Перший політ завжди залишається… першим польотом… Усього передбачити не можна… Але я гадаю… мені здається… для нас із тобою було б безпечніше… ні — не те слово, було б… краще, розумієш, краще летіти разом, аніж одному летіти, а другому залишитися…
— Не розумію, — сказала вона, заглядаючи йому в очі. — Ти вважаєш, що ваші три ракети, з якими втрачено зв’язок, вони… повернуться?
— Я гадаю, що вони повернуться, — твердо сказав він.
— Тато також так гадає… Але тоді поясни, чому вони не повернулися у призначений термін? Космічна навігація не допускає запізнень. Значить, розрахунки були неточні, а в такому разі…
— Розрахунки були точні. Проте в них не врахована можлива «невідповідність часу». Ми ще твердо не знаємо, чи існує вона і як урахувати її… Багато що з’ясується після повернення однієї з фотонних ракет… Звісно, якщо «невідповідність часу» впливає на курс, ракета може загубитися в космосі. Автомати в цьому випадку виявляться безсилими: введення поправки на час не передбачене їх програмою… Але якщо в ракеті знаходитиметься людина, вона зможе, навіть не знаючи величини «невідповідності часу», ввести необхідні виправлення в курс і рано чи пізно знайде шлях до Землі. Ось чому в четвертій фотонній повинні летіти люди…
— А ця «невідповідність часу» може бути великою?
— Не знаю… Ніхто цього не знає… Втім, якщо вона існує, то, ймовірно, залежить від швидкості ракети.
— Вона має практичне значення?
— Якби не мала, ймовірно, наші ракети вже повернулися б.
— Шкода. Усе це гіпотези… Але ти не відповів на моє питання про участь у експедиції — лише твою участь, Юро.
Він вагався:
— Ти поставила важке питання, люба… Звісно, я хотів би летіти. Але… Якби ти попросила залишитися, — можливо, я б не наполягав на польоті.
Вона допитливо глянула на нього і трохи відсунулася.
— Але другої такої нагоди не випаде. Вірніше, другий політ буде звичайним польотом по второваному шляху… Ти міг би відмовитися від єдиного шансу?.. Від участі у великому звершенні… Заради мене?
— Тебе це дивує?
Вона розсміялася:
— Ні-ні, я надто добре знаю тебе. Інакше могла б повірити… Значить, у тебе справді немає шансів. Тому так легко з двох можливих ти вибираєш мене, хитруне…
Він скрушно похитав головою:
— Ти спритно викрила мене. Але скажи, а ти хотіла б летіти?
— Ні… І знаєш чому? Тому, що мене все одно не візьмуть.
— Це слушно… У складі першого екіпажу будуть лише чоловіки. Але якби, якби ти могла летіти?..
— Не знаю, не думала про це, — вона замовкла, відвернулася. — Не знаю… На Землі так багато прекрасного і стільки треба зробити… Не кожному дано прокладати шляхи… у невідоме. А я так люблю нашу любу Землю. Всю її… Цей океан і наші сніжні гори, дні і ночі й світанки над морем. І цих цикад, ти чуєш?.. А там, — вона здригнулася, — морок, і холод, і порожнеча. Вічна порожнеча й тиша. Мені здається, я не могла б жити без синього неба над головою… Розумієш, це важко висловити. Напевно, я вже надто земна, — вона посміхнулася і збентежено опустила очі.
— Політ на фотонному кораблі не означає розлуки з Землею назавжди, — тихо сказав Юрій. — Швидкість цього корабля дасть можливість дослідникам Великого космосу знову повернутися на Землю. А учасники Першої зоряної, пригадай, адже вони принесли себе в жертву. Відлітаючи, знали, що не побачать Землі…