Вітер дмухнув прохолодою в розпалене обличчя. Леона підвелася з шорсткого каменя, поправила розтріпане волосся.
— Здається, я намагаюся обдурити себе, — прошепотіла вона, стискуючи пальці. — Що мені ця неосяжність великого світу, коли мій внутрішній світ спорожнів… Я кохаю тебе, Юро! — крикнула вона далеким зіркам, склавши рупором маленькі руки. — Чуєш? Кохаю!.. На все життя! До такої самої плити, як оця край моїх ніг! І не хочу чекати, як Тея. Не хочу! Я не поступлюся нашим коханням часові. Ні… Ні… Ні!
Не озирнувшись на темні громаддя пірамід, вона швидко пішла назустріч вітру і сяючим вогням доріг.
Минув іще рік. Леона закінчила академію й серйозно зайнялася розшифруванням писемності атлантів. Вона працювала в лабораторіях академії, їздила до Парижа, у інститут Кранца в Алма-Аті. Весь цей час вона жодного разу не зустрічалася з батьком. Він майже не покидав нагірної обсерваторії, вів спостереження, провадив нескінченні розрахунки. У Всесвітній академії наук стало відомо, що професор Таджибаєв скоро подасть доповідь про результати спостережень за польотом фотонної ракети з людьми.
Розмовляючи з батьком по відеофону, Леона питала про здоров’я, розповідала про роботу, про поїздки, але жодного разу не поставила те єдине питання, яке постійно ладне було зірватися з її губ. І професор Таджибаєв не згадував про долю фотонного корабля. Він мовчав, іноді про себе дивувався з витримки дочки, а іноді думав: «Уже заспокоїлася. Час усе стирає. Що ж, може, й на краще…»
Вони розмовляли про атлантів, про Кранца, про дивовижний знак загадкової писемності, схожий на ієрогліф «час».
— Але в писемності атлантів цей знак означав щось інше, — запевняла Леона. — Пізніше у зміненому вигляді він супроводжував імена й титули царів Атлантиди. Був символом могутності? Час — могутність… Тут є якась нитка. Але вона така тонка, батьку. На кожному кроці рветься.
— Кранц ще цікавиться твоєю роботою?
— Постійно. Він шукає в ній відповідь на якесь своє питання. Розумієш, він переконаний, що атланти були прибульцями з іншої системи.
— Все-таки дивна він людина. Геніальна й дуже дивна.
— А ти, батьку, не віриш, що атланти — прибульці?
— Мене це просто не цікавить. Все це було так давно… Якщо навіть ти розгадаєш їх писемність, це навряд чи допоможе нам усім у трудах сьогодення. Я не хочу сказати, що твоя робота даремна… Заговорять мертвою мовою ще декілька черепків. Прочитаємо ще сторінку минулого. Їх, звісно, треба прочитати, ці сторінки, але…
— Я зрозуміла, батьку. І все-таки буду продовжувати.
«Наполеглива, авжеж… У цьому схожа на мене», — думав Таджибаєв, коли Леона, задумливо посміхаючись, бажала йому з екрану «добраніч».
Так вони розмовляли багато разів і балакали про все на світі, окрім лише одного…
Але коли чутки про доповідь Таджибаєва підтвердилися й доповідь була занесена у план засідань Ради академії, Леона не витримала. Вона викликала радіообсерваторію, перервала батька на півслові й, опустивши очі, поставила своє питання.
Таджибаєв довго мовчав. А вона не підводила очей і чекала. Її обличчя здавалося зовсім спокійним, лише ледь тріпотіли довгі вії й високо здіймалися й опадали груди.
Коли батько заговорив, вона зітхнула, але так і не звела очей.
— Ти давно маєш право поставити це питання, Леоно, — тихо сказав Таджибаєв. — Можливо, мені не слід було чекати на нього, але мені здавалося… Бачиш, на жаль, моя відповідь у значній мірі буде гіпотезами. Ми прийняли лише частину сигналів зорельота. Останній був дуже слабким. Тепер обчислення майже закінчені. Я зробив, що міг. Через тиждень повідомлю тобі остаточні результати. Вірніше, декілька можливих варіантів. Невідповідність у часі існує… Але завдання матиме три або чотири вирішення… Звести все до одного вирішення я… не зумів… А три вирішення, ти розумієш, зберігають невизначеність… Ось якби повернулася одна з експериментальних ракет… Але про них як і раніше нічого не відомо… Велике зондування космосу, яке проводив Юра, не дало результатів, проте найближчим часом ми збираємося повторити… Можливо, тоді…
Вперше в житті Леона вимкнула відеофон, не побажавши батькові доброї ночі. Вона не хотіла, щоб він бачив її в ці хвилини…
А наступного дня радіо й відеофони всієї планети передали екстрене повідомлення.
З дослідницького міжпланетного корабля «Зоря», що здійснював політ у секторі Е-7-17 за межами орбіти Плутона, на радіостанцію Місяць-головна надійшла радіограма наступного змісту: