— А якщо випередять?
— «Випередять», — передражнив Строгов, — хто і як, скажи будь ласка? Вони зможуть послати першу експедицію не раніше майбутнього року… І, це кажу тобі я — космонавт першого класу Микола Строгов, вони не ризикнуть на атмосферну розвідку. Вони стали з біса обережними після тих катастроф у гірських районах Місяця… Ось ти другий місяць морочиш мені голову польотами на малих ракетах. А де гарантія, що атмосферні ракети не зникнуть безслідно разом з людьми, як зникали наші автоматичні станції, як зникли перед цим ракети-зонди, запущені з Землі? Адже ми не знаємо, що відбувається там, у цьому непроникному тумані…
— У атмосферній ракеті полетить пілот. Не автомат, що працює за заданою програмою, а жива людина… Якщо потрібно буде ухвалити якесь особливе рішення…
— Ти можеш просто не встигнути… Поглянь сюди, — Строгов провів пальцем по екрану локатора, — ці обривки спіралей — області таких ураганів, поряд з якими земні тайфуни — травневий бриз. Якщо вони пронизують усю товщу венеріанської атмосфери, тебе закружляє, мов паперовий кораблик у водоверті, і розіб’є об поверхню планети. А ти кажеш — «особливе рішення»… Та якби лише урагани… Що ми знаємо про умови атмосферного польоту?
— Дещо ми все-таки з’ясували, а про дещо здогадуємося… Здогадуємося, що високі температури, фіксовані з Землі, — це, в основному, ефект іоносфери; здогадуємося за переміщеннями хмарного шару, що планета обертається, і досить швидко; здогадуємося, що під хмарами не лише суходіл, але й океани…
— І що там часом буває жаркувато, — пробурчав начальник експедиції, встаючи з-за пульта управління.
— Можливо… Але час почати перевірку припущень, щоб привезти на Землю не лише підтвердження «земної» гіпотези Тумова.
— Повтори-но всю програму локації, — сказав начальник, — повтори на граничній потужності випромінювача. Тебе змінить Коро, а після його вахти порадимося…
Вони зібралися в центральному салоні міжпланетного корабля-лабораторії — першого з кораблів цього класу, запущеного з людьми у бік Венери. Їх було четверо. Четверо, що вперше зробили міжпланетний переліт такої дальності.
Тепер вони кружляли по екваторіальній орбіті на висоті трьох з половиною тисяч кілометрів над морем хмар, що огортали планету. Кожні п’ять годин — новий виток. Цих витків уже тисячі. За масивними терранітовими стінами «Землянина» — пітьма й холод космосу. Пітьма густо утикана застиглими іскрами зірок. Найяскравіша блакитна зірка — Земля. До неї сто мільйонів кілометрів. З кожним земним днем ця відстань збільшується. Земля й Венера віддаляються одна від одної. Через два земні місяці планети знову почнуть зближуватися. Тоді «Землянин» вирушить у зворотний шлях. У їх розпорядженні ще два місяці…
— Це і багато, й страшенно мало, — каже планетолог Коро Ференц, похитуючи головою. — Я згоден з Ларом — час починати розвідувальні польоти на атмосферних ракетах.
Коро — наймолодший учасник експедиції; він на декілька місяців молодший від Лара. В день старту «Землянина» Коро виповнилося двадцять шість років. Двадцять п’ять з них він провів у рідному Будапешті, а рік — на Міжнародній обсерваторії «Місяць-центральна» в морі Ясності. Блискуча дисертація про природу місячних морів відкрила Коро шлях до участі в Першій венеріанській експедиції.
— Тепер ваша думка? — начальник експедиції Микола Петрович Строгов, суплячись, переводить запитливий погляд на кібернетика й фізика Станіслава Порецького — головного навігатора експедиції.
У безпосередньому віданні Порецького знаходиться вся складна електронно-обчислювальна апаратура «Землянина».
Порецький довго мовчить, підперши сплетеними пальцями підборіддя. Його вузьке худорляве обличчя нерухоме. Очі спрямовані в ілюмінатор. Строгов також дивиться в ілюмінатор. У блискучому металевому кільці непроглядний морок: «Землянин» летить зараз над нічною півкулею Венери.
— Я багато разів аналізував характер іоносферних збурень, — каже нарешті Порецький. — У них періодично мають виникати «вікна». Розумієте, все-таки не виключене пропущення ослаблених сигналів з наших автоматичних станцій чи з ракет-зондів, запущених у минулому році. Треба за всяку ціну спробувати уловити ці сигнали…
— Значить… — обурено перебиває Лар.
Строгов різко обертається, і Лар замовкає.
— Колега Ларіон вибачить мене, — покусуючи тонкі губи, продовжує Порецький. — Розумієте, я не проти атмосферних польотів… Але поспішність… Якби вдалося отримати хоч якісь параметри приповерхневих умов, польоти атмосферних ракет стали б більш цілеспрямованими, конкретнішими, необхіднішими і… так би мовити…