Відповідь буде отримана не сьогодні й не завтра… Скручування спіралі скоро припиниться: «Землянин» знову ляже на колову орбіту над сріблястим морем туману, і потечуть дні остобісілих «експериментів здалеку», обережного обмацування невідомого.
Звісно, Строгов чудовий пілот космічних трас. За його спиною багато місяців польотів, сотні мільйонів кілометрів, десятки посадок на Місяць. Але ця його нерішучість, ця безмежна обережність, тверде переконання, що нове можна збирати лише по зернятку… Він не визнає ризику… А розповідають-бо, що колись і він ризикував. Та ще й як! Цим і прославився в молодості… В молодості! Йому й тепер ледве за сорок. Але на «Землянині» він найстарший.
Чути неголосний дзвінок — знак, що маневрування добігає кінця. Лар мимоволі повертає голову в бік переговорного динаміка. І справді, з динаміка негайно ж доноситься хрипкий голос Строгова:
— Вимикаю двигуни. Приступити до виконання розпорядку дня через п’ять хвилин після стабілізації гравітаційного поля. Увага, вмикається штучне гравітаційне поле.
Майже відчутні хвилі тяжіння біжать крізь обважніле тіло. Ноги наливаються свинцем, відтак нараз мовби зникають; кров у скронях починає стукотіти, з’являється знайоме відчуття розгойдування на гігантських гойдалках. Розгойдавшись, гойдалки починають уповільнювати свої злети й падіння і нарешті зупиняються… Лар розплющує очі. Зелена лампочка індикатора штучної гравітації світить, не блимаючи, м’яким рівним світлом. Лар обережно піднімає руку. Відчуття ваги повернулося. Цього разу Строгову вдалося стабілізувати поле дивовижно швидко. Ще п’ять хвилин і можна встати й засунути стартове крісло в стіну кабіни. Тепер вони не скоро змінять орбіту. Все треба починати спочатку…
НА НИЗЬКІЙ ОРБІТІ
Дивовижна штука — час! Іноді, немов підхоплений невідомим поривом, він раптом кидається вперед з незбагненною швидкістю; не встигаєш відлічувати години, дні, тижні, нема коли здійснювати задумане; десятки незавершених справ навалюються, мов перевантаження в космічному кораблі, що все прискорює лет. Але буває й так, що час немов зупиняється… Тоді дні, у всьому схожі один на одного, тягнуться з повільністю равлика. Вони невідмітні один від одного, заповнені одними й тими самими рухами, словами, зустрічами, вчинками, навіть думками.
Все щільно упаковано в розпорядок дня, затверджений ще там… на Землі.
Розпорядок — святая святих їх життя на орбіті. Вісім годин примусового сну; спеціальний індикатор стежить, чи спиш ти насправді і скільки разів обернувся за ніч. А «вранці» безпристрасна порада-наказ: зажити снодійне наступної «ночі». Сніданок, чергування, обід усім екіпажем. Одні й ті самі обривки фраз:
— …Інтенсивність іонізації помітно змінюється.
— Так, але «вікна»… Де вони?
— Ні, сигналів не уловив.
— У мене також — нічого.
— Просто цікаво, що відбувається з нашими автоматичними станціями?
— Клятий туман!
— Послухайте, цей консервований компот остогид! Невже не можна знайти щось інше?..
Після обіду — «вечірня вахта»: ледь чутно попискують самописці, біжать на екранах зеленкуваті криві. Їх знайомий вигляд викликає нездоланний позив позіхання. Іоносфера немов знущається, відбиваючи атаки приладів: непробивний невидимий щит, що повис над океаном білого туману. Вчора, сьогодні, завтра — відображення від нижнього іоносферного шару… І тиша — сліпа, мертва тиша на всіх діапазонах, на яких мають працювати автоматичні станції, закинуті з «Землянина». Навіть за записами в журналах спостережень не відрізнити дні один від одного. Скільки часу вони кружляють отак на цій орбіті — тиждень, місяць, роки?
Сидячи біля пульта управління, Лар неуважно гортає журнал. До кінця вахти ще година. А потім?.. Дивитися мікрофільми, читати? Знову слухати музику? Знову до очманіння сперечатися з Коро? Але ж не за цим він летів… У двох тисячах кілометрів невідомий світ, з мільйонами загадок! Це година з хвостиком на атмосферній ракеті. Всього одна година!.. А вони кружляють над цими хмарами вже декілька місяців, дорогоцінних місяців, які могли бути заповнені приголомшливими відкриттями… Врешті-решт, і Порецький і Коро Ференц дещо вже зробили, навіть чимало; але його, Лара, робота внизу, під цим бурштиновим туманом…
Як він радів, що летить, і ось що вийшло! Навіть на Місяці вдалося б зробити більше, особливо якщо відбулася експедиція в західну частину місячних Апеннін…