— Наді мною десять кілометрів хмарної атмосфери! — кричить він у мікрофон шолома, хоча певен, що ніхто його не почує. — Тут область напівтемряви… Зондування показує, що поверхня планети знаходиться в п’ятдесяти кілометрах піді мною. У цих районах вона начебто рівна. Спробую пробити хмари і оглядітися… Сподіваюся, хмарний шар не досягає поверхні…
НА «ЗЕМЛЯНИНІ»
— Шість годин, — утомлено промовляє Порецький, — рівно удвічі більше, ніж час, відведений на політ. Мабуть, усе… Внизу якась пастка, незрозуміла пастка…
— У атмосферній ракеті запас води й їжі на десять днів, а кисню на два земні тижні, — пробує заперечити Коро.
— Але ж річ не в цьому…
— Миколо Петровичу, дозвольте летіти, — в голосі Коро чути відчай.
— Навіщо? — питає Строгов, не відриваючи запалених очей від екрану. — Це навіть не голка в копиці сіна.
— Спустившись до поверхні хмар, я, можливо, почую його сигнали. Він міг просто заблукати. Нижній шар іоносфери непроникний для радіохвиль. Лар не знає, де нас шукати.
— Він знає, що зворотний шлях веде вгору. А піднявшись над хмарами, він легко знайде нас. Адже йому добре відоме положення «Землянина» на небосхилі в кожну мить часу.
— Миколо Петровичу…
— Ні!
— А якщо опустити планетоліт ближче до поверхні хмарного шару? Радіопередавач «Землянина» такий потужний…
— Ось тоді він може не знайти нас при поверненні. Він має повернутися в ту точку, де ми знаходимося зараз. А нас там не буде. І якщо підведе радіозв’язок… Крім того, я просто не маю права наближати планетоліт такої конструкції, як «Землянин», до планети з густою атмосферою. Ви забули, що «Землянин» стартував з Місяця? Я вже порушив інструкцію, перевівши корабель на нижню орбіту всередину іоносфери.
— Що ж робити?
— Чекати, наразі чекати…
— Але якщо йому вже потрібна допомога?
— Якщо він порушив мій строгий наказ і спробував проникнути в нижні шари атмосфери, ми не в змозі йому допомогти.
— Лар міг це зробити…
— Якщо він це зробив і дивом повернеться, це буде його останній міжпланетний політ; останній навіть у тому випадку, якщо його відкриття перевернуть усі уявлення про Всесвіт.
— Ну, якби ризик виправдав себе, ви перший заговорили б інакше.
— Ніколи. Нерозважному авантюризмові не місце при дослідженні космосу і чужих планет. Йому взагалі не має бути місця в нашу епоху! За авантюризм люди вже платили не раз надто дорогою ціною… Все прийде своїм ладом. Ніхто не чекає від нас розгадки всіх таємниць Венери. Нам доручили вивчити підступи, не більше…
— І все-таки ми зобов’язані йому допомогти.
— Коро, звісно, має рацію, — серйозно сказав Порецький, поклавши руку на плече Строгова, — зі свого боку, я готовий підтримати його, хоча зовсім не схвалюю його попередньої поведінки. Я гадаю, ти маєш дозволити йому політ до межі хмарного шару і розвідку над хмарами, певна річ, не занурюючись у них, навіть не наближаючись до них на певну дистанцію…
— Добре, в такому разі лечу сам.
— Але, даруй мені, Миколо, як командир «Землянина» ти не можеш і, далебі, не маєш права так чинити…
— Саме як командир «Землянина» я можу так учинити, — різко заперечив Строгов. — І я зобов’язаний так учинити, бо не хочу піддавати невиправданому ризику життя ще одного учасника експедиції. Ми не знаємо, з якими небезпеками пов’язаний політ на атмосферній ракеті навіть за межами хмарного шару. Останні сигнали Лара ми чули задовго до того, як він наблизився до межі хмар. Можете ви поручитися, що Лар щасливо досяг хмарного шару, що ще до цього з ним нічого не трапилося?
— Але, бачиш-бо… Я вважаю… Ти, певно, маєш на увазі область високої іонізації?
— Хоч би й її.
— Гм… У атмосферних ракет непоганий захист.
— А енергія частинок в іоносфері Венери добре відома?
— Зізнаюся, ти заганяєш мене на слизьке, капітане. Однак, якщо ти полетиш і, не хочу бути лихим пророком, якщо з тобою щось… трапиться, ну, словом… ти не повернешся… Хто поведе «Землянина» до Землі?
— Ви з Коро. Адже ти другий пілот, чи не так?
— Поряд з тобою, не більше, любий Миколо Петровичу.
— Так, — Строгов стиснув руками голову, — гаразд… Іншого виходу не бачу… Лети, Коро! Дві години польоту з єдиною метою встановити з ним зв’язок. Пробийся крізь зону високої іонізації і покружляй над районом, де він мав увійти у хмари. Але не наближайся до цього чортового туману більш ніж на сто кілометрів. Давай! Навіть якщо почуєш його сигнали, передай, що належить, і повертайся. Якщо знадобиться пірнути у хмари, я це зроблю сам… Старт через десять хвилин. Через дві години десять хвилин ти маєш бути тут. Зрозумів? Ну, попутного космічного вітру!