— Що це могло бути? — спитав я Джонсона.
Він здвигнув плечима:
— Ніколи не чув нічого подібного.
— Це злі духи боліт, — хрипко проказав Квалі. — Тільки навіщо вони розмовляй вранці? Може сердяться, що ми прийшов…
— Бачив хто-небудь цих злих духів? — поцікавився я.
— Злий дух бачити не можна. Хто бачив — зразу вмирай…
— А може, так кричать ці звірі? — запитав я, вказуючи на динозаврів, намальованих на стіні.
— Ні… Вони так робить, — Квалі розтягнув губи і зашипів.
— Як змія?
— Ні. Змія тихо… Ці дуже голосно.
— Може, то був голос іншого динозавра — хижака, — зауважив я, звертаючись до Джонсона.
— На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографію тиранозавра і простягнув Квалі.
— Ти не чув про такого звіра?
Негр обережно взяв знімок, довго роздивлявся, потім повернув:
— Квалі не бачив такий… не чув.
Ми пробули біля священного каміння до вечора. — Жодного звуку не долинало більше з боку боліт. Ми з Квалі лазили по печерах, полохаючи змій, що ховалися там від спеки. Стіни більшості печер були помережані малюнками. Однак художники зобразили на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалі був єдиним.
— А твій батько, Квалі, бачив великих звірів не тут?
— Ні, начальник. Він бачив біля озера один день дороги звідси. Завтра підем….
— Скажи, Квалі, а за що бельгійці вбили твого батька?
Обличчя молодого негра зробилось похмурим, в очах спалахнули недобрі вогники.
— Ти якої земля, начальник? Англієць?
— Ні, я поляк. Польща там, далеко, — я показав на північ.
— Про Радянську Росію чув?
Квалі кивнув.
— Це поряд. Тільки Радянська Росія — велика країна, а моя — маленька…
— Знаю, — сказав Квалі, — вчитель говорив. Квалі вчився… Один рік, — пояснив він і раптом посміхнувся. — Школа дуже добре. Радянський Росія — дуже добре.
Він глибоко зітхнув, його обличчя знову стало похмурим.
— Батько заступився моя мати. Ударив бельгійський солдат. Батька розстріляли, п'ятнадцять інший воїн. Нгоа теж… За віщо?..
Що я міг відповісти? Я простягнув йому руку, і він міцно потис її.
— Квалі твій друг, — сказав він. — Ти добра чоловік. Джонсон — добра чоловік. Квалі тобі помагай, начальник.
Він узяв мене за великого пальця правої руки і сильно потягнув, а потім простягнув мені свій великий палець, і я також посмикав за нього.
Ми уклали дружній союз…
Увечері з допомогою Джонсона вдалося дізнатись у Квалі, що означають малюнки в печерах. На плато раніше відбувались обряди посвячення у воїни. Кидали жереб, і кожний молодий мисливець повинен був убити того звіра, який ви'іав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливці малювали на стіні печери зображення тварин. Якщо від сходу до заходу сонця мисливець не зміг підстрелити звіра, обряд посвячення відкладали на рік.
Квалі теж пройшов тут посвячення. Він повинен був убити лева. І він намалював його на стіні печери біля великих звірів, зображених батьком. Лева йому вдалося вбити, і шрам — пам'ять про те полювання… Рік посвячення Квалі був останнім роком виконання обряду на плато. Потім бельгійці заборонили неграм виходити за межі територій, розміщених поблизу селищ. А незабаром у селі, де жив Квалі, більшість чоловіків було розстріляно бельгійськими солдатами… Квалі відбився і втік…
Ми сиділи біля вогнища. Легкий вітерець приносив із джунглів аромат якихось квітів. Вдалині реготали гієни.
— Смійтесь, смійтесь, — пробурчав Персі Вуфф, — сміється. той, хто сміється останнім…
Я вловив у його словах приховану погрозу. Кому він адресував її?
Схід почав світлішати. Бліде світло місяця осяяло савани.
— Може, піти послухати, що робиться на болотах? — запропонував Джонсон.
Ми зарядили карабіни і пішли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалі з довгим гострим списом. Я віддав йому нести свій карабін. Він жадібно схопив його, лагідно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву.
Я прислухався до дихання боліт і думав про те, що природа повна загадок і що щасливий той, хто, опинившись на порозі загадки, зробить вирішальний крок.
Дорога до озера зайняла цілий день. Ми вийшли на світанку. Найбільшу спеку пересиділи в тіні обривів, а потім знову вирушили вздовж краю плато на захід.
Внизу простягалась горбаста савана, поросла групами високих дерев. Горби доходили до самого краю боліт. Між крайніми горбами блищало велике озеро. З півночі в нього впадала ріка, що витікала з глибокоі розколини в обриві плато.