— Все правильно, — неголосно сказав Лоу. — Молодчина, Джеку!
Клацнув вимикач. Спалахнула лампочка під крижаною стелею.
— Ловко придумано, — підтвердив Стонор, спостерігаючи, як зеленкувата блідість зникає з нерухомого обличчя поляка. — Розряд, без сумніву, йде в лід. Проте яка природа цього дивного ураження?
— І, головне, які будуть наслідки? — відзначив Лоу.
— Чи не здається тобі, Джеку, що це могли бути якісь земні струми, пов’язані з учорашнім надзвичайно інтенсивним полярним сяйвом? — запитав Стонор.
— Ні.
— Але тоді що?
— Не знаю.
— Марно примушувати астронома фантазувати, — сказав Лоу. — Краще фантазуй сам. Це твоя спеціальність, Ральфе.
— Не дотепно, — образився геолог. — І мусимо ж ми врешті-решт установити, що тут відбувається.
— Давайте краще перевіримо метод лікування, — запропонував Лоу. Він підніс руку до волосся поляка. — Не іскрить… Світло, Джеку.
У запалій темряві світіння тіла було вже майже непомітне.
— Здається, непритомність переходить у сон, — сказав Рассел, прислухаючись до дихання поляка.
— Чудово! Тоді викладай, де ти його знайшов, Джеку.
— За сто сімдесят метрів звідси, біля розгалуження штольні, прорубаної в рудній жилі.
— Біля розгалуження… штольні? — підняв брови Стонор. — Ти також вважаєш, що в жилі є стародавні виробки?
— Так. Ціла система виробок, що утворюють геометрично правильну мережу.
— Схоже, що на твоєму родовищі хтось уже колупався, Стоноре, — глузливо відзначив Лоу.
— Схоже, що ми всі поступово божеволіємо! — крикнув геолог. — Тут не може бути жодних гірських виробок. Розумієте? Жодних… Ми — перші люди, що проникли в цю частину антарктичного континенту.
— Тоді залишається припустити, що виробки пройдені пінгвінами або тими мавпоподібними примарами, які відвідали нас сьогодні вночі.
— Ким вони пройдені, спробуємо встановити пізніше, — сказав Рассел. — Один з наших товаришів ще знаходиться там. Ймовірно, з ним трапилося те саме, що з Генріхом.
— Джек має рацію, — спохмурнів Лоу. — Треба діяти, а не базікати. Стоноре, ми чекаємо твоїх розпоряджень.
— Один з нас мусить залишитися з Генріхом.
— Чудово… Залишайся ти, а ми з Джеком ідемо шукати Тойво.
— Але я хочу сам побачити те, що Джек називає виробками.
— Тоді командуй, а не балакай!
— Далебі, залишся ти, Фреде, — поспішно сказав Стонор. — До речі, треба полагодити передавач і встановити зв’язок з лікарем. Ніхто не зробить це краще від тебе.
— Слухаюсь, шефе. І забирайтеся мерщій під землю чи під лід, якщо завгодно, — ввічливо запропонував метеоролог, відкриваючи ляду крижаного тунелю.
— Як далеко ми спустилися, Джеку?
— Я розмотав близько п’ятисот метрів шнура. Якщо врахувати повороти, ми знаходимося метрів за чотириста по прямій від крижаної печери.
— Скільки шнура залишилося?
— Ще стільки ж.
Рассел і Стонор поволі спускалися похилим проходом, вирубаним у суцільній товщі лав. Чорні стіни виробки тьмяно блищали у променях рефлекторів.
— Тут поворот.
— Значить, ми йшли розрізом, що веде до сусідньої жили, Джеку. Ось і він сам. Дивися, майже чистий ураніт.
Стонор з силою вдарив молотком по гладкій стелі виробки.
— Хотів би я знати, — яким інструментом пройдені ці штреки? На жодній копальні я не бачив таких ідеально гладких стін. Можна подумати, що їх спеціально вирівнювали й полірували.
— Або прорізали чимось, що значно міцніше від цього каменю, — відзначив Рассел.
— Вражаюче й те, — продовжував Стонор, — що вони зовсім не схожі на стародавні виробки. Я бачив стародавні виробки в Нубії і в Тибеті. То були диявольські спіральні ходи, в які ледве могла протиснутися людина. А тут ідеальне планування, ювелірна обробка каменю, можна йти не згинаючись. Якби ми не знаходилися в центрі Антарктиди, я б сказав, що весь цей лабіринт пройдений не більше десятка років тому. Але, зізнатися, мені важко б назвати найультрасучаснішу копальню в Сполучених Штатах, на якій є такі досконалі підземні виробки. Тут бракує лише електрики. Навіть система вентиляції збереглася. Всюди відчувається струм свіжого повітря.
— Знову скрут і спуск униз.
— Схоже, що цьому лабіринтові не буде кінця, Джеку. Ми вже спустилися значно нижче від дна ущелини. Дивно, що не підвищується температура.
— Ймовірно, це результат хорошої вентиляції.
— Стоп; далі ходу немає. Попереду лід. Звідки він міг узятися на такій глибині?
Стонор ретельно обстежив крижаний корок, що перепинив шлях, відколов шматок льоду, вдивлявся в іскристий, зеленкуватий злам.