Лоу мигцем озирнувся на Генріха.
— Спить із заземленням в обіймах і навіть ледь похропує… Не чуєш мене? Перешкоди? От чорт! — Лоу ляснув себе по чолі. — Забув про заземлення. Хвилину, Червона Шапочко, дещо треба доробити.
Метеоролог зняв навушники і під’єднав дріт до штиря заземлення. Почувся тріск — і зелене вічко передавача згасло. Передавач знову вийшов з ладу.
Лоу поспішно вирвав з гнізда шнур заземлення. На кінці шнура з тріском палахкотіла зелена іскра. В повітрі різко запахло озоном.
Метеоролог обтер долонею вологе чоло.
«Що це можуть бути за розряди? Невже доведеться повторити всю тригодинну роботу?»
Він обережно помацав долонею підлогу біля штиря заземлення. Здалося, що долоня відчуває поштрикування. А може, так відчувався холод?
Про всяк випадок Лоу зняв металеву пластинку з грудей Генріха, прислухався до дихання сплячого, спробував пульс. Дихання було рівним, пульс майже нормальним.
Лоу знову взявся за передавач. Цього разу вийшли з ладу лише запобіжники. Метеоролог швидко замінив їх і незабаром знову почув заклики лікаря:
— Крижана печера, алло, Крижана печера…
— Я тебе чую, Червона Шапочко… Нічого особливого. Згоріли запобіжники. До речі, від’єднай заземлення. Хай буде гірше… Так треба…
— Сонце сідає. Через півгодини буде зовсім темно. Що мені робити? — питав лікар.
— О вісімнадцятій нуль-нуль зніми покази метеоприладів. Спробуй передати метеозведення, з’їси обід і сідай біля передавача. Якщо до двадцять четвертої нуль-нуль я тебе не викличу, знову проведи метеоспостереження і лягай спати. Якщо постукає сірий вовк, не відчиняй… Розмову закінчено. Як зрозумів?
Не дослухавши нарікань лікаря, Лоу відклав навушники.
«Довго ж не повертаються Рассел і Стонор. Чи не трапилося щось?»
Лоу підняв кришку люка і прислухався. У крижаному коридорі було тихо.
Не зачинивши люк, метеоролог сів на ящик біля койки. Позначалася безсонна ніч. Кортіло спати. Непомітно він задрімав.
Розбудив його чийсь дотик. Лоу схопився. Генріх сидів на койці і щось бурмотів.
Лоу насилу розібрав слово: «Радіо», поспішно обернувся до передавача. З навушників доносився виразний шерех. У тріскотняві й свисті перешкод Лоу ледве розрізнив голос лікаря. Дивне, поступово наростаюче завивання линуло з ефіру, заглушало слова, які кричав у мікрофон Жиро.
— … Зламали… напали… о Господи!
— Ключ, передавай ключем, Рисе! — крикнув Лоу і сам перейшов на ключ.
Відповіді не надійшло. У завиванні, що неслося з навушників, уже нічого не можна було розібрати.
Лоу глянув на годинник. Дев’ята. Ніч настала, а Рассела й шефа все нема. І в лікаря щось трапилося… А може, він знову напився?
Вигук Генріха змусив Лоу швидко озирнутися. З відчиненого люка струмувало неяскраве фіолетово-зеленкувате світло. Лоу стрімко схопився, перекинувши стілець, намацав у кишені комбінезона рукоятку пістолета. Смуга фіолетового світла ставала все яскравішою.
— Хто там? Стояти! — крикнув Лоу, наводячи пістолет на отвір люка.
Відповіді не надійшло, проте світло почало поступово бліднути.
— Стояти! — повторив Лоу, роблячи крок до люка і заглядаючи в нього.
У крижаному коридорі нікого не було. Лише десь удалині блідла, розпливалася неяскрава фіолетова пляма.
Лоу прицілився… І не вистрілив. Світна пляма зникла. Метеоролог закрив кришку люка і засунув її важким ящиком.
Генріх сидів на койці, звісивши на підлогу одну ногу. Широко розплющеними очима дивився на Лоу.
— Хто… там… був?.. — Поляк насилу вимовляв слова перекошеним ротом.
— Не розгледів, — відказав Лоу, прислухаючись. — А ти? Що було з тобою?
— Не… пам’ятаю… дивно… Я, здається, відлежав… руку і… ногу… не відчуваю…
Різкий стукіт не дав йому закінчити.
Ящик, яким був привалений люк, ворухнувся.
Ковальський спробував підвестися, але зі стогоном відкинувся на подушку.
— Спокійно, Генріху. — Лоу зробив крок до койки і заступив собою товариша.
«Тримайся, Фреде, — подумки підбадьорив себе. — Боягуз вмирає тисячу разів, сміливець — лише один раз. Зараз дізнаємося, що за диявольські потвори повзають тут у темряві й діють усім нам на нерви».
У стіні зблиснула смуга світла. Люк поволі відчинявся. Лоу підняв пістолет і приготувався вистрілити.
Стонор першим під’їхав до головного входу Великої кабіни. Сніг біля входу був розчищений, однак закрижанілі двері виявилися замкнутими.
Стонор полегшено зітхнув:
— Нарешті вдома…