— Якби у нас був літак, — тихо сказав астроном.
— О, — пожвавився лікар, — літак! Можна було б полетіти в Ріо-де-Жанейро. Я хотів сказати, відправити туди Генріха, — виправився він, помітивши здивований погляд Рассела.
З останніми променями сонця лікар і астроном під’їхали до Великої кабіни. Лоу порпався біля метеобудки. Стонор прилаштовував прожектор до нового перископа.
На питання Стонора Рассел заперечно похитав головою.
— А у нас новина, — злісно примружився Стонор. — Радіограма від росіян. Пропонують допомогу. Вочевидь, чули наше радіо.
— Що ти відповів?
— Подякував, просив не турбуватися.
Рассел відвернувся і мовчки пройшов у відчинені двері Великої кабіни.
Всупереч прогнозам лікаря, ніч минула спокійно. Вітер змінив напрям і пригнав валки хмар. Стовпчик ртуті в термометрі піднявся до мінус десяти градусів.
— Знадвору спека, — оголосив Лоу, повертаючись опівночі з метеомайданчика. — Тиша… Ні вітру, ні примар… І таке полярне сяйво, — крізь хмари видно.
Лікар збентежено кашлянув.
По черзі чергували біля перископа, освітлюючи околиці зимівлі сильним променем прожектора. Щогодини чергові піднімалися нагору, обходили навколо Велику кабіну і метеомайданчик. Під ранок знову налетів вітер, підняв у повітря сніжну куряву. Температура впала.
— Через три години світанок, — сказав Стонор, що чергував у останню зміну. — Вочевидь, «примари» вирішили дати нам спокій. Замкнемося міцніше — і спати… Можна опустити перископ і вимкнути прожектор.
Зі сходом сонця заметіль уляглася. Близько дев’ятої години ранку Лоу відчинив головний вхід і почав розчищати доріжку до метеомайданчика.
Біля будки з приладами лопата натрапила на щось тверде. Лоу копнув глибше і витягнув трубу перископа. Метеоролог розгублено озирнувся. Над сніговим куполом Великої кабіни яскраво блищав об’єктив другого перископа, щойно висунутого Расселом.
— Так, — процідив крізь зуби метеоролог, — до всіх інших талантів, він ще й актор…
Зваливши на плече перископ, Лоу рішуче попрямував до Великої кабіни.
На галас, зчинений розлюченим метеорологом, у салоні зібралися всі мешканці зимівлі.
— Шахрай, фігляр! — кричав Лоу, тицяючи під ніс лікареві обледенілу трубу. — Я відучу тебе знущатися з товаришів!..
— Зачекай, Фреде, до чого тут я! — бурмотів лікар, поспішно відступаючи в кут салону. — Стоноре, Рассел, тримайте його, він уб’є мене!..
— Дозволь, — неголосно сказав Рассел, відсуваючи метеоролога і беручи в нього трубу.
— Я змушу тебе проковтнути свою феску! — продовжував кричати Лоу, намагаючись спіймати лікаря за комір.
— Заспокойся, Фреде, — втрутився Стонор. — Як, лікарю, невже ви зважилися на цей нерозумний жарт?
— Я… я… — твердив цілком приголомшений Жиро.
— Комедіант, клістирна трубка, ліможський папуга!..
— Хелло, Фреде, не поспішайте. — Тон, яким Рассел промовив ці слова, змусив усіх замовкнути. — Ось нижній кінець перископа, який я вчора вийняв зі штатива.
— Ну?
Рассел замість відповіді приклав нижній кінець приладу до обледенілої труби, принесеної метеорологом.
— Ну? — все ще не розуміючи, повторив Лоу.
— Верхня частина перископа вирвана; не вийнята, не вигвинчена, а вирвана. Трубу розірвали. Ані в лікаря, ані у нас усіх разом узятих, не вистачило б для цього сил.
— О, чорт! — пробурмотів Лоу, переконавшись, що Рассел має рацію.
Лікар збагнув, що зараз найвідповідніша мить для реваншу.
— А, розбійнику! — загорлав він, розмахуючи руками. — Ти мало не задушив мене! Помісь павіана з гнойовим жуком! Іржавий флюгер! Я ображений як француз, як учений, як людина. Я…
— Вибач мені, Червона Шапочко.
— Я тобі не Червона Шапочка, а доктор медицини!..
— Джентльмени! — втрутився Рассел. — Відкладіть з’ясування ваших стосунків. Треба негайно оглянути місце, де був знайдений перископ.
— Цілком ясно, що вчора його тут не було, — оголосив Стонор, коли оглянули місце знахідки. — Якби Фред був уважніший, він відразу помітив би це. Перископ принесений уночі, найпевніше під ранок, під час завірюхи.
— Що ж усе це означає? — пробурмотів Лоу.
— Сліди! — раптом крикнув лікар з куполу Великої кабіни. — Сліди на снігу біля перископа. Ходіть сюди!..
Стонор, Лоу і Рассел поспішили до того місця, де стояв лікар. Ланцюжок темних заглибин на іскристому сніжному покриві ні в кого не викликав сумнівів.
— Сліди ніг, — задумливо промовив Стонор. — Нічний гість, вочевидь, обійшов навколо перископа, а сліди збереглися лише на підвітряному боці куполу.