Тумов поклав слухавку, піднявся з-за столу, з жалем глянув на рукопис і притиснув списані аркуші важким прес-пап’є. Підійшовши до високої книжкової шафи, зняв зверху великий глобус, обережно переніс його на письмовий стіл. Між екватором і полюсом у Центральній Азії знайшов потрібну точку, задумливо пошкріб її товстим пальцем.
У пам’яті спливли спекотні хвилясті рівнини, червонувате сонце в безбарвному, мовби наскрізь запорошеному небі, чорні відполіровані вітрами гори. Здалося, що він чує одноманітний шум вітру над сухими руслами річок. Струмені гарячих піщинок обпалюють обвітрене обличчя…
Він зажмурився і труснув головою. Пустеля зникла. За вікном — дахи до самого обрію, яскрава зелень парків, сиза стрічка Москви-ріки.
Тумов зітхнув і почав крутити телефонний диск.
На другому кінці дроту відгукнувся жіночий голос.
— Аркадія? — вона зам’ялася. — Він удома, але підійти не може. А хто питає?
Тумов розсердився:
— Що значить не може? Він потрібен. Прошу передати йому слухавку.
— Він сидить у ванні, — пояснила співрозмовниця. — Це Ігор Миколайович?
— Я, — буркнув Тумов, невдоволений, що його впізнали. — Здрастуйте, Ірино Михайлівно!
— Це не Ірина. Лише ви могли не впізнати мене…
— Пробачте, я хотів сказати, Людмило Михайлівно, — збентежено пробурмотів Тумов.
«Добре ще, що в Аркадія лише дві сестри, а не чотири», — подумав він, обтираючи піт з чола.
— Що передати Аркадію? — помовчавши, запитали в телефоні.
— Постарайтеся передати йому слухавку, — пробурчав Тумов, косячись на годинник: — Це важливо і терміново… Нам треба їхати досить далеко…
— У вас усе терміново, — ображено сказала співрозмовниця. — Зачекайте трохи.
Почувся тріск, якісь шерехи, відтак грюкнули двері і в телефоні знову зазвучав голос Людмили.
— Дроту не вистачає до ванни; до наступного разу подовжимо. Аркадій через півгодини вийде…
— Хай вилазить негайно і вдягається, — скипів Тумов. — Через десять хвилин заїду за ним. Він має бути готовий, або заберу його з собою голим! Бувайте здорові.
Не чекаючи відповіді, він кинув слухавку, схопив піджак і кинувся з кімнати.
Довгий міністерський «ЗІЛ» пірнув у зелений коридор бульвару в Сокольниках і, скрипнувши гальмами, завмер біля під’їзду десятиповерхового будинку. Не встиг Тумов вибратися з машини, як скляні двері в під’їзді розчинилися. На вулицю вийшов невисокий худорлявий чоловік років тридцяти п’яти, в сірому костюмі і високих — до колін — коричневих черевиках з товстими шнурівками. Його вологе темне волосся було гладко зачесане назад, у зубах стирчала чорна вигнута люлька; на довгому, ледь горбатому носі міцно сиділи великі окуляри в роговій оправі. За плечима висів невеликий рюкзак, у руках був геологічний молоток з довгою рукояткою. Чоловік неквапом зробив крок до «ЗІЛу» і простягнув руку до дверцят машини.
— Куди зібрався, Аркадію? — підозріло запитав Тумов, допомагаючи приятелеві влаштуватися на задньому сидінні.
Озеров ледь ворухнув бровою.
— Здається, ти сказав Люді, що ми маємо негайно їхати кудись?
— Вочевидь, але… не буквально зараз. Можливо, вночі або завтра. Через кілька хвилин все з’ясується.
Озеров знизав плечима, немов бажаючи сказати, що це не міняє справи, і відкинувся на спинку сидіння.
— Можна їхати? — неголосно запитав шофер.
— Так, — кинув Тумов.
— Ні, — сказав Озеров.
Він вийняв з рота люльку і вказав нею на дівчину в яскравій сукні, яка бігла до машини, розмахуючи косинкою.
— Ось, — сказала дівчина, підбігаючи, — все, що встигла дістати. Візьміть…
Вона тицьнула Тумову нейлонову сітку, в якій лежали згортки, консервні бляшанки і пляшка, запечатана сургучем.
— Людмило Михайлівно, — заблагав Тумов, — згляньтеся! Ми ще… не того…
— Ви давно того, — перебила дівчина. — І, між іншим, це не вам, а Аркадієві. Тримайте і мовчіть. А якщо не відразу поїдете, приїжджайте увечері обоє… Ну, щасливо — ні пуху ні пера…
«ЗІЛ» ледь здригнувся і, набираючи швидкість, покотився до центру міста. Тумов, закусивши губи, дивився у дзеркало. Там виднілася Люда. Вона стояла нерухомо край тротуару, опустивши до самої землі барвисту косинку.
— Коли й куди ти збирався їхати цього літа? — запитав Тумов після того, як постать дівчини зникла за скрутом.