Тумов провів караван до воріт ущелини, мовчки потиснув усім руки.
— Вперед, — скомандував Озеров.
Батсур, Жора, Пігастер і двоє монголів-робітників, що вели на поводі нав’ючених низькорослих конячок, один за одним зникли в темній пащі ущелини.
Тумов поклав широку долоню на плече друга, ледь нахилився й уважно глянув з висоти свого величезного зросту в спокійне обличчя Озерова.
— Ну-ну, не турбуйся, старий, — тихо сказав Аркадій, — усе буде гаразд. Завтра увечері зустрінемося.
— Отож, біля східного підніжжя вулканічного плато, — захриплим голосом пробурмотів Тумов. — Обережніше вгорі… У разі чого краще поверніться. Радируй, і я відішлю назад одну з машин.
— Пройдемо, — сказав Озеров. — Ну, щасливо!
— В добрий час, Аркадію.
Тумов зачекав, поки маленька фігурка Озерова зникла за скрутом ущелини, і тихо побрів до табору. Схід розгорався все яскравіше. Над чорними горами і безкраїми жовтими плато вставало сонце.
У перший день караван Озерова пройшов близько 20 кілометрів по звивистому коридору Чорного міжгір’я. Поступово піднімалися все вище. Шлях у тіні високих скель виявився менш важким, аніж маршрути по розжарених плато передгір’їв. Часом назустріч каравану з верхів’їв ущелини починав дути досить сильний вітер. Його пориви відганяли спеку. Дихати ставало легше. Люди швидше дерлися по осипах і скелях, наполегливіше тягнули за собою коней.
Під час коротких привалів Батсур і Жора вимірювали приладом радіоактивність порід. Озеров квапливо записував спостереження в польовий щоденник.
Нарешті ущелина почала розширюватися, схили стали пологішими, з’явилися кущики хирлявої зелені. Караван вийшов у верхів’я долини. Попереду уступами громадилися чорно-коричневі скелі головного гребеня. Десь серед них завтра належало прокласти шлях у долини південного схилу. На заході з-за скель піднімався сліпучо-білий пік.
— Мунх-Цаст-Ула, — сказав Озеров. — Найвища вершина Адж-Богдо. Понад три тисячі сімсот метрів над рівнем моря.
— Мармур? — поцікавився містер Пігастер, дістаючи зі шкіряного футляра польовий бінокль.
— Ні, сніг.
— О’кей; значить, там є вода.
— Авжеж, — відповів Озеров, — але там немає перевалу.
— Ще питання, чи знайдемо його тут, — посміхнувся Пігастер, поглядаючи на чорний гребінь, що замикав верхів’я долини.
На нічліг стали біля підніжжя вододільного гребеня. Води не було. Коней стриножили і пустили скубти чахлу, пожовклу траву. На примусі закип’ятили чай і розігріли консерви.
Озеров нараз пригадав сніданок о третій годині ранку на набережній Москви-ріки. Ігор сказав тоді, що в Гобі завжди знайдеться оберемок саксаулу, щоб розігріти консерви. А ось тут, у цій пустельній долині, не було й оберемка саксаулу. Ані дерева, ані кущика, лише пучки сухої колючої трави на почорнілих від сонця й вітрів схилах.
«Як справи в Ігоря? Куди вони зуміли дістатися сьогодні?» — думав Озеров, розкладаючи спальний мішок на бурому кам’янистому ґрунті.
Поряд Жора крутив рукоятки радіостанції. У навушниках було чути шерехи й тріск. Радист Тумова не озивався.
— Ще їдуть; не стали на нічліг, — оголосив Жора, відкладаючи навушники.
Швидко темніло.
Вечеряли в напівтемряві. Обпікаючись, тягнули обвітреними губами гарячий чай.
Крижаний вітер задував із близького перевалу, примушував піднімати коміри ватяних курток, насувати глибше капелюхи й шапки. Тут, на висоті трьох тисяч метрів над рівнем моря, перехід від денної спеки до нічного холоду був надзвичайно різкий.
Вечеря добігала кінця, коли один з робітників — Жамбал — крикнув щось гучно й перелякано.
Батсур схопився.
— Де?
Жамбал, розгублено ворушачи губами, вказав під ноги на темний кам’янистий ґрунт.
Батсур увімкнув електричний ліхтар, почав уважно розглядати камені й суху траву.
— Що там? — запитав Озеров.
— Жамбал каже, що бачив каракурта.
— На такій висоті, — засумнівався Аркадій, — навряд чи.
— Треба перевірити. Загроза надто серйозна.
— Звісно.
Обшукали табір, перетрусили спальні мішки, сідла й рюкзаки, але нічого не знайшли.
— Привиділося йому, — відзначив Озеров, знову всідаючись на брезент.
— Ні, ні, — крутив головою Жамбал, — моя чесний слово каже. Моя каракурт бачив… Зле буде. Йти треба інший місце… Тут ночував не можна…