Ймовірно, вони відкрили цілком нову планету, якщо, звісно, ніхто не встиг побувати тут за ті земні роки, які минули з моменту їх старту. Восьмимісячний політ «Вихора» — це майже чотири земні роки… — Вель підводиться, струшує головою. — Якби залишилася на Землі, їй було б уже двадцять два… Все-таки важко звикнути: місяці в польоті — це роки, десятки років на Землі. Повертаєшся — і ти в майбутньому… Це легко пояснити мовою формул, але так важко збагнути, залишаючись наодинці з самим собою… Однолітки дитячих ігор постаріють і відійдуть, а ти… Виграш це чи втрата? Твоє життя на Землі розтягується на сотні років, але воно немов пунктир; повернення — як окремі кадри фільму, не пов’язані між собою. А між ними зупинений час, запечатаний у тісних стінах зоряного корабля. Такі планети, як ця, — рідкість… — Вель тихенько зітхає. — Скільки було висадок… І скрізь кам’янисті безповітряні пустелі з чорним небом і нестямним сяйвом сліпучих кошлатих сонць. Капітан літає десятки років, але й для нього це лише четверта посадка на планеті, де можна виходити без скафандра…
Вель не відразу усвідомлює, що тиха музика, яка лунає вже декілька хвилин, їй незнайома.
«Як це мило з боку Лура: здогадався, що я не сплю, і ввімкнути якусь нову стрічку. Певно, хтось зі старих композиторів?.. А далебі, ні… Музика така незвичайна, строга і співуча…»
Вель тепер переконана, що ніколи не чула цих мелодій… А вона-бо гадала, що добре знає фільмотеку «Вихора». Декілька миттєвостей дівчина прислухається.
І все-таки в музиці є щось бентежно знайоме, наче недавній спогад… Ось цей мотив, що повторюється. Про що він? І раптом Вель навіть здригається від несподіванки: ну звісно, як вона відразу не здогадалася. Музика розповідає про планету — ту, за бортом «Вихора»…
Тепер звуки починають утілюватися в зорові образи незвичайної чіткості й пластичності: у безмежну далеч відпливають квітучі рівнини, туди, де блакить трав зливається з блідо-фіолетовою крайкою неба. Світлі хмари відкидають химерні тіні на зеленкувато-лілову гладінь тихих озер. Назустріч сонячним променям розкриваються пелюстки примхливо яскравих суцвіть. Срібляста башта самотньо здіймається серед блакитних рівнин. Це «Вихор»!.. Вель бачить його здалеку, немов вона зараз не у своїй тісній кабіні всередині корабля, а зовні, сама серед порожніх рівнин. Утім, ні, вона не сама. Навколо якісь постаті в легкому фіолетово-блакитнуватому вбранні. Вель стає страшно… Хто вони, ці безмовні істоти? Люди чи… Вель намагається розгледіти їх обличчя й не може. Вони так близько від неї, варто лише простягнути руку… Але дивний туман застилає очі, тільки-но вона намагається зосередитися.
«Мов уві сні, — думає Вель, — яка дивовижна музика! Адже ж я знаю, що це лише музика і навіяні нею образи того світу за бортом. Музика, яка примушує галюцинувати».
Вель хоче звільнитися з-під влади цих мелодій, знову відчути навколо звичні стіни своєї кабіни. Це нелегко. Музика вабить у незнану далечінь. «Вихор» уже десь унизу. Вель ширяє над рівнинами. Вище, вище… На тонюсінькі нитки перетворюється візерунок річок. Відтак усе тоне в блакитному хисткому тумані…
— Досить, я не хочу, досить! — кричить Вель, напружуючи всі сили, щоб звільнитися з-під влади цієї незвичайної музики.
Туман поступово розвіюється. Вель бачить знайомі стіни кабіни. Двері в коридор прочинені. М’яка напівтемрява, тиша…
«Невже це був сон? — думає Вель. — Який дивний сон…»
Але ні… Музика, все та сама музика долинає здалека. Вель починає прислухатися, і мелодія розростається, немов наближаючись… Неможливо зрозуміти, де джерело звуків. Екрани внутрішнього зв’язку зараз вимкнені. Може, Лур залишив відчиненими двері апаратної? Музика то затихає, то знову посилюється. Здається, вона доноситься з коридору. Дивно лише, що вона звучить голосніше, варто лише зосередитися на ній. А може, все-таки галюцинація? Чи витівка Лура?..
Вель рішуче встає. Задрапувавшись у покривало, безшумно виходить у коридор. Тихо піднімається його спіралями. Так і є, двері в центральну апаратну прочинені. Але музики вже не чути. Підкравшись до самого входу, Вель обережно заглядає в апаратну. Лур сидить спиною до дверей перед головним пультом управління, підперши руками голову. Задумався чи дрімає?..