З-під його коричневих, схожих на кістяні, пальців по зморшкуватих сірих щоках потекли сльози.
— Досить, — різко сказав Батсур, — не треба його мучити. Він старий і хворий…
— Не заважайте, — ображено стиснув губи Пігастер, — я мушу з’ясувати… Можу я допитати хоч божевільного, хоч примару, якщо в цій клятій пустелі немає нормальних, людей? Я хочу знати, чи не бачив він навесні якусь… експедицію.
— Це ж божевільний; хіба ви не переконалися?..
— Саме тому я й добиваюся. Він обов’язково скаже правду. Чи не так, колего? — звернувся Пігастер до Озерова. — Але, можливо, ви, панове, не зацікавлені в тому, щоб дізнатися правду?..
— Продовжуйте, — крізь зуби кинув Аркадій.
— О’кей. Слухай мене уважно, старий. — Пігастер не відривав пильного погляду від напівзаплющених очей старого монгола. — Слухай мене уважно і відповідай. Говори лише правду. Пам’ятай, боги покарають тебе за брехню. Тут, у Гобі, були великі машини з військовими людьми. Багато великих машин, багато людей. Пащі великих машин були націлені туди, дивися, — Пігастер указав кістлявою рукою в зеніт. — Де і коли ти бачив їх?.. Кажи правду!
Тихий сміх, схожий на булькання, почувся у відповідь. Лахміття здригнулося на напіводягнених плечах старого.
— Говори, — загрозливо повторив Пігастер.
Старий монгол продовжував тихо сміятися.
— Говори ж!
— Ти хочеш воскресити померлу легенду, чужоземцю. Запитай вітер Гобі. Він міг би розповісти тобі. Запитай ці піски. Вони пам’ятають. Вони металися в танку вогненних вихорів. Запитай промені червоної зірки. Вони знають про долю прибульців. Сліди великих машин треба шукати там, де народжується сонце. Багато днів шляху… Старий лама Уерен сказав би тобі. Він знав минувшину і майбутнє… Але він давно мертвий. І Цамбин давно мертвий. — Голос старого затремтів і урвався. — Скоро й я піду їх шляхом… Ти хочеш воскресити померлий переказ… Навіщо?.. Злічи всі знаки на стінах підземелля, і ти зрозумієш. Вони не повернуться… Вони давно забули про цей світ. Ми всі обдурені… Лама Уерен обдурив. Бійся гніву громових духів, чужоземцю.
— Але великі машини, — наполягав Пігастер, — де й коли ти бачив їх?
— Дурню! — люто закричав раптом старий. — Дурню й брехуне! Ти не знаєш про померлу легенду і не дізнаєшся ніколи. Я не прожив і дев’яноста зим. Злічи, скільки священних знаків вирубано моїми старечими руками. Відтак злічи усі знаки… Ти заблукаєш у лабіринті тисячоліть. Всі, хто знали, давно обернулися в прах пустелі. Я — останній… Ти не дізнаєшся ніколи… Ха-ха!..
— Але великі машини були тут ще раз зовсім недавно. Чи не так? — вкрадливо запитав Пігастер свердлячи очима старого.
Голова старого монгола безсило впала на груди. Здавалося, він поринув у забуття.
— Сеанс закінчений, — розчаровано пробурмотів Пігастер, встаючи. — Тепер він засне.
— Ви задоволені? — уривчасто запитав Батсур, не дивлячись на американця.
— А чим невдоволений мій молодий друг? Хіба на моєму місці він учинив би інакше?
— Ніколи не шукав підтвердження своїх підозр у маячні божевільного.
— А я вважаю, що слід використовувати всі засоби для досягнення мети.
— Значить, якби старий підтвердив те, що ви намагалися йому підказати, ви оголосили б його слова доказом вашої гіпотези? Оголосили б, що супутник знищений при випробуванні нової зброї?
— Чому так нервово, пане Батсуре? Я не говорив нічого подібного.
— Але сам метод пошуків будь-яких доказів будь-якими засобами…
— Заспокойся, Батсуре, — тихо сказав Озеров. — Далебі, навіть на краще, що розмова пана Пігастера зі старим сторожем відбулася. Тепер сумніви пана Пігастера остаточно розвіяні. Останні місяці й навіть роки старий нікого не бачив. У його пам’яті збереглися лише обривки старовинних легенд… Чи не так, пане Пігастер?
— Майже, — вклонився Пігастер, поправляючи пов’язку на голові.
— Піду зніму шкуру з барса, — оголосив Батсур.
Коли він зник серед каменів завалу, Пігастер, накульгуючи підійшов до Аркадія.
— Мені б не хотілося, щоб у вас виникли хибні уявлення про мій метод, містере Озеров. — Американець нахилився до самого обличчя Аркадія й навіть торкнувся тонкими пальцями ґудзиків його куртки. — Я не намагався підпорядкувати старого своїй волі, лише хотів змусити його говорити. Він мав розповісти про те, що знає. А він поверз якусь незрозумілу чортівню… Можливо, він справді нікого не бачив. Зрозумійте мене правильно. Моя роль з самого початку не була легкою, а в обстановці, що склалася, стала ще важчою. Офіційну версію Держдепартаменту доводиться вважати програною. Ніхто не любить програшів, особливо в політиці. Декому в Штатах моя доповідь припаде не до смаку. Я змушений буду залишити лазівку… для пропозицій. Натякнути між рядків… Ви розумієте? Всієї Монголії я не міг оглянути… Десь тут щось неодмінно заховане. Чи не так?.. А взагалі набридло… Набридло напускати туману, як кажуть росіяни. Все це, звісно, між нами, містере Озеров. Якби ви знали, як я заздрю вам і панові Тумову! Яке щастя — займатися тим, до чого прагне серце й вірити, що твоя робота справді необхідна! Кілька років тому я проводив дослідження атмосферної електрики в Гренландії. Все було б чудово, але мого шефа цікавили майданчики для будівництва аеродромів. Якщо підрахувати, скільки часу я приділив атмосферній електриці… — Пігастер розвів руками й зітхнув.