Озеров мовчки курив.
— Я дуже люблю росіян, — після короткого мовчання продовжував американець, — особливо російських учених. Наприклад містер Тумов. О, — Пігастер багатозначно підняв палець, — це справжній великий учений. Конденсація сонячної енергії базальтовим плато — блискуча думка. Дивно, що росіяни не бояться говорити про свої відкриття до того як опублікують їх.
— Це всього лише робоча гіпотеза, — відзначив Аркадій.
— Певна річ. Але у нас це… не заведено, колего. Розумну думку неважко привласнити й видати за свою. Ах, любий містере Озеров, ваша ідея, без сумніву, також хороша. «Потужне нейтронне випромінювання земних надр». Це ново й сміливо. Втім, буду відвертий. Я не ваш однодумець. Мені, як геофізику, ближчі й зрозуміліші погляди містера Тумова. Сподіваюся, ви не будете ображатися на мене…
Повернувся Батсур, тягнучи свіжозняту шкуру. Пігастер прискіпливо оглянув її й похитав головою:
— Пречудова бестія. Не барс — тигр. Хотів би мати таку в своєму кабінеті.
— Шкура — ваша, — просто сказав молодий монгол.
— О, це царський подарунок. Не в змозі відмовитися. Я удвічі вам зобов’язаний, містере Батсуре.
— Час їхати, — відзначив Озеров.
— А він! — Пігастер указав на монастирського сторожа.
Старий сидів у тіні скель і ритмічно похитував голим, схожим на восковий, черепом.
— Звісно, візьмемо з собою.
— Лише доведеться прив’язати його, щоб він на ходу не виплигнув з машини, — додав Батсур.
Старий залишався цілком байдужим. Очі його були напівзаплющені, губи ледь чутно щось шепотіли. Американець гидливо відсунувся, коли Батсур усадовив старого в машину і закутав брезентовим плащем. Газик неквапливо покотився по прокладеній вранці колії.
У табір вони повернулися вночі. Пігастер за всю дорогу не зронив ані слова.
Відсунувшись на край сидіння, він гидливо поглядав на свого нерухомого сусіда.
Тумов чекав їх. З обличчя Ігоря Озеров відразу зрозумів, що в таборі щось трапилося. Пігастера й старого здали під опіку експедиційного лікаря, а Озеров і Батсур пройшли в намет Тумова.
За вечерею Аркадій коротко розповів про поїздку. Тумов мовчки слухав. Навіть згадка про те, що Пігастер заговорив по-російськи, здавалося, не здивувала Ігоря.
Коли Озеров закінчив свою розповідь, Тумов мовчки дістав з польової сумки якийсь предмет і поклав на стіл.
Це був досить крупний плитчастий уламок прозорого кристала. У світлі електричної лампи він заіскрився веселковими вогниками.
— Такої величини алмаз! — закричав уражений Батсур. — Звідки?
Озеров узяв кристал і почав уважно розглядати.
— Якщо це справді алмаз, — сказав він нарешті, — то це без сумніву найкрупніший алмаз, який будь-коли знаходили на Землі. Ця плитка важить близько кілограма. Звідки вона?
— Її знайшов сьогодні Жора серед гальки в одному з міжгір’їв плато.
— Вона зовсім не обкатана, — відзначив Озеров. — Усі ребра гострі. Вона була одна?
— Звісно. Такі алмази жменями не трапляються.
Озеров передав виблискуючий кристал Батсурові. Молодий геолог навіть цокнув язиком від захоплення.
— Ну? — запитав Тумов.
— Дивовижний алмаз, — сказав Батсур ламким від хвилювання голосом.
— А ти що скажеш, Аркадію?
Озеров ще раз узяв кристал, довго розглядав його грані й ребра в лупу, відтак, важко зітхнувши, поклав на стіл.
— Я не знаю, що це таке, — сказав він, — але, як на мене, це не алмаз.
Тумов підскочив на стільці. Схопивши однією рукою поблискуючу різноколірними вогниками плитку, а другою сірувату платівку якогось мінералу, він тицьнув їх під ніс Аркадієві й заволав: