Спати вляглися просто в кузові всюдихода.
Жора запропонував було поставити намети, але Аркадій Михайлович якось дивно посміхнувся і сказав, що нема куди забивати кілки. Жора постукав молотком у землю і переконався, що справді під тонким, у декілька сантиметрів, шаром піску знаходиться міцна дзвінка скеля.
Коли Жора прокинувся, у всюдиході вже нікого не було. Жора квапливо вибрався назовні. Ранок був дивовижно тихий. Всюдихід стояв у центрі просторої улоговини з цілком рівним дном. Її дальній західний край був освітлений першими променями сонця, але на широкому плоскому дні ще лежала холодна синювата тінь масиву Атас-Ула. Чисте яскраве небо простяглося над покровом жовтих пісків.
Жамбал і шофер всюдихода, сидячи навпочіпки, розпалювали примус.
— А де Батсур і Аркадій Михайлович? — запитав Жора, мружачи очі від сліпучої синяви неба.
— Туди пішов, — сказав Жамбал, махнувши рукою. — Дірка скеля дивитися пішов. Великий дірка. Ой-ой. Дуже глибокий. Ми вчора знайшов.
— А чому мене не розбудили?
— Навіщо моя питаєш? — здивувався Жамбал. — Батсур запитай. Онде йде…
Озеров і Батсур неквапливо крокували у напрямку до всюдихода.
— Дивно, — промовив Батсур, підходячи. — Дивно, — повторив він і раптом сильно ляснув Жору по спині. — Ти розумієш, що це означає, богатирю?
— Ні, — сказав Жора, потираючи спину.
— І я не розумів, — зізнався Батсур. — А ось Аркадій Михайлович зрозумів; відкриття приголомшливе і майже неймовірне.
— Запропонуй інше пояснення, — сказав Озеров.
— Не можу. І, більше того, гадаю, що ти маєш рацію. Але все-таки не вміщається в голові.
— Ви знайшли підземний храм? — запитав зацікавлений Жора.
— Храм також має бути, — відповів Батсур. — Підемо його оглядати після сніданку. Не він головне.
— А що?
— Те, на чому ти стоїш.
— Пісок?
— Твоя здогадливість, богатирю, не встигає за твоєю допитливістю… Розгреби лапками пісок і скажи, що знаходиться під ним.
— О, — сказав Жора, розгрібаючи пісок.
— Атож! Те ж саме прорік і я півгодини тому. Що це за порода?
Жора постукав молотком по гладкій, немов відполірованій поверхні темно-сірого каменю. Ліг на живіт, розгріб пісок ширше, уважно розглядаючи дивну породу; перебрався на інше місце, копнув там, — виявив ту саму породу.
Він рачкував навколо всюдихода і скрізь під тонким шаром пухкого піску зустрічав тверду, мов криця, гладку поверхню сірого каменю. У ній майже не було тріщин, і молоток відскакував від неї, мов від ковадла. Жора підвівся, відбіг на кількадесят метрів убік, копнув пісок. Те ж саме…
— Скрізь так? — здивовано запитав він.
— По всій улоговині, — відказав Озеров. — Місцями піску трохи більше. Втім, він, певно, не тримається на цій гладкій поверхні. Його систематично здуває вітрами. То що це, по-вашому, Жоро?
— Якби ми не знаходилися в Гобі, я б сказав, що це схоже на полірований бетон, а весь цей майдан нагадує… аеродром.
— Здорово! — сказав Озеров. — Ото не сподівався…
— Оце то Жора! — закричав Батсур. — Бути тобі академіком. Вітаю… Ну й здивував!..
— Та ви мене не зрозуміли, — запротестував Жора мало не плачучи. — І не дали закінчити. Я ж сказав — якби ми не знаходилися в Гобі. А ми в Гобі! Кожному дурневі ясно, що тут не може бути бетону. За кого ви мене маєте? Звісно, я розумію, що це зовсім інше… Ну що? Поверхня лавового покриву. Лава розтікалася по дну улоговини, і вийшло таке… Чого ви смієтеся? Хіба не так?
— Ми не сміємося, — серйозно сказав Озеров. — Лише ніколи не треба відразу відмовлятися від думок, які самому тобі здаються найбільш справедливими. Це трохи схоже на аеродром, чи не так?
— Так, але…
— І я так гадаю. Це, звісно, не лава. Це найпевніше штучний матеріал, схожий на бетон, але значно міцніший. І майданчик цей, можливо, служив чимось на кшталт… аеродрому. Чимось на кшталт… Не поспішатимемо з остаточними висновками. Подивимося, що дасть огляд підземель…
Дослідження підземелля зайняло цілий день. Батсур, Озеров, Жамбал і Жора поволі пробиралися в лабіринті коридорів і зал. Струм свіжого повітря тягнув уперед полум’я саморобного смолоскипа. Йшли за напрямом руху повітря. Іноді зупинялися, щоб оглянути бічні коридори. Всі ходи й зали були вирубані в масивному сірому пісковику. На гладко відполірованих стінах не було помітно ані написів, ані малюнків. Високі напівкруглі склепіння зал вражали правильністю геометричних форм.