— Дивна споруда, — говорив Батсур. — Якими інструментами вирубано цей лабіринт? Далебі, це не монгольська і навіть не китайська робота…
— Звичайно, це значно давніша споруда, — погодився Озеров.
— Ймовірно, вона створювалася одночасно з майданчиком, який Жора назвав аеродромом. А монгольські ченці значно пізніше перетворили її на підземний храм.
— Хто ж побудував усе це? — дивувався Жора.
— Не поспішай, богатирю. Все дізнаємося! Коли три мисливці єдині у своїх зусиллях, вони зв’яжуть найсильнішого лева.
— Хіба в Монголії є леви, Батсуре?
— Зараз немає, але в минулі геологічні епохи були. Я мав на увазі…
Батсур не закінчив. Попереду почувся якийсь шум.
— Вітер? — припустив Озеров.
— Далебі, ні… Може, вода? Ми спустилися досить глибоко.
Вони обережно рушили вперед. Шум ставав усе виразнішим.
Струм повітря став настільки сильним, що майже задував смолоскип.
І раптом попереду зазоріло слабке світло. Коридор закінчився. Вони опинилися у величезній круглій залі. Світло проникало звідкись зверху і падало на кам’яне обличчя величезної статуї, вирубаної у стіні зали.
— Ось вона — статуя Великого Лами, — тихо сказав Батсур. — Який колос!..
Статуя мала заввишки більше тридцяти метрів. Лама був зображений сидячим, очі його були заплющені, величезні руки з товстими пальцями лежали на колінах. Біля ніг статуї з тріщини в стіні зали било джерело. Сильний струмінь води обривався водоспадом і зникав у глибокому тунелі.
Жора поспішив скуштувати воду на смак.
— Розкішна вода, — оголосив він. — З самого від’їзду із Алма-Ата не пив такої.
— Напевно, священний вода, — припустив Жамбал. — Візьмімо з собою якнайбільше. Чай буде гай-гай який…
Озеров і Батсур піднялися на величезний постамент статуї і, увімкнувши електричні ліхтарі, оглядали купу різноколірного мотлоху, колись залишеного прочанами.
— Історикам тут знайдеться робота, — зазначив Батсур. — Це, певно, один з найстаріших храмів Монголії і, на додачу, покинутий дуже давно. Навряд чи хтось пам’ятає про нього… Судячи з цього ганчір’я, останні прочани були тут років сто тому.
— Все правильно, — перервав нараз Озеров. — Ось шматок священної плити громових духів, про яку говорив помираючий сторож.
У руці Аркадія заіскрився великий уламок блискучого кристала.
— Так я й гадав, — продовжував Озеров. — Це та сама речовина, яку Жора знайшов у міжгір’ї базальтового плато. Ти розумієш, що це означає, Батсуре?..
— Але ж це не мінерал!.. — закричав молодий монгол, розглядаючи переданий йому Аркадієм уламок, — це…
— Звісно, це уламок якогось приладу… Ось тобі й конденсація сонячної енергії чорним базальтовим плато.
— Тут викарбуваний напис, — сказав Батсур, указуючи на постамент статуї.
Аркадій освітив химерні письмена променем електричного ліхтаря.
— Треба обов’язково прочитати його, Батсуре. Тут лежав уламок цієї дивовижної речовини. Напис, імовірно, стосується його.
— Це по-китайски, — пробурмотів Батсур, водячи пальцем по ієрогліфах. — Майже нічого не розумію. Щось про таємницю Грімкої ущелини, про громових духів Адж-Богдо. Доведеться перемалювати і сфотографувати. Потім перекладемо.
Поки Батсур копіював напис, Озеров і Жора, допомагаючи один одному, піднялися на плече Великого Лами.
— Вгорі у стіні зали — такі самі «бійниці», як і в підземеллі монастиря, де жив старий монгол! — крикнув зверху Аркадій. — Ймовірно, всі ці підземелля колись служили для однієї мети. І, судячи з орієнтування, «бійниці» були спрямовані… у бік базальтового плато. Невже і звідси можна було спостерігати танок громових духів над Адж-Богдо?
— Знаєш, Аркадію, — сказав Батсур, коли Озеров спустився до підніжжя статуї, — здається, сплячий Лама вирубаний на місці якоїсь більш давнішої споруди. Статуя оброблена значно грубіше, ніж стіни підземних тунелів і зал, а ось подекуди на постаменті і на ногах статуї збереглися ділянки з досконалішою обробкою каменю.
— Без сумніву, — погодився Озеров, — цей Лама порівняно молодий, а підземеллю багато тисяч років. Багато тисяч, Батсуре.
— Куди підемо тепер? — запитав Жора.
Озеров і Батсур перезирнулися.
— Тепер залишається найголовніше, — урочисто оголосив Озеров. — Всі вихідні дані в наших руках. Старий сторож, як виявилося, мав рацію… Напис Батсур розшифрує по дорозі. Тепер залишається повернутися до базальтового плато, хоч по повітрю дістатися до його центрального вулкана і спуститися в жерло Грімкої ущелини. Якщо, звісно, туди ще можна спуститися. Ми надто багато часу згаяли на Атас-Ула. Тепер дорога кожна хвилина.