Вони пройшли ще кілька десятків кроків. Прохід усе крутіше йшов униз.
— Це схоже на коридор, Батсуре. Тут східці…
— Подивимося потім. Треба мерщій відшукати Аркадія.
Тепер вони швидко спускалися по широкому похилому тунелю. Чорні стіни були гладко відполіровані. Підлога спадала правильними сходинками. Тунель поступово повертав, окреслюючи плавну дугу.
— Розгалуження, Батсуре.
Вони зупинилися. Від головного тунелю вліво відходив ще один, трохи менший.
— Залишайся тут, Жоро. Я огляну бічний тунель.
— Але…
— Ані слова. Залишайся і чекай мене.
Батсур зник. Жора стиснув зуби й чекав. Час зупинився. Жорі здалося, що минула ціла година, але Батсур запевняв потім, що він був відсутній не більше десяти хвилин.
Батсур повернувся похмурим.
— Там безліч розгалужень. Це цілий лабіринт. Кепсько, якщо Аркадій повернув туди…
— Куди тепер?
— Спробуємо пройти далі головним тунелем.
Вони знову рушили вперед. Тунель вів їх усе глибше.
— Ми спустилися вже дуже глибоко, Батсуре.
— Дарма. До центру Землі ще далеко…
— Знову розгалуження, Батсуре.
Молодий монгол вилаявся крізь зуби.
— Тепер я огляну бічний прохід. Дозволь мені, а ти зачекай тут.
Батсур вагався.
— Я лише до першого розгалуження…
— Ну гаразд, іди… Будь уважний.
Жора повернувся через декілька хвилин. Він уривчасто дихав. Очі його округлилися.
— Там, там…
— Що там?
— Там немає проходу. Він завалений… Але там…
— Що?
— Скелет… людини.
Батсур залишив увімкнений ліхтар біля розгалуження тунелів і подався услід за Жорою. Пройшовши кілька десятків метрів, вони уперлися в завал. З-під каменів виднілися кістки й череп.
Батсур уважно розглядав кістки.
— Це скелет юнака. Майже дитини… Можливо, це Цамбин — онук померлого старого сторожа…
— Його завалило?
— Хтозна? Обвал свіжий. Можливо, він стався пізніше… Поглянь, що показує радіометр?
— О! Він зашкалений. Стрілка відхилилася за максимальний відлік.
— Кепсько. Геть кепсько. У цих підземеллях людині не можна довго залишатися. Ось вони — злі духи базальтового плато. — Батсур указав на стрілку радіометра. — Ми мусимо якнайшвидше розшукати Аркадія. Він необережніший, ніж я думав.
Вони спускалися головним тунелем ще близько години, в бічні відгалуження більше не заглядали; лише відзначали свій маршрут стрілками, які Жора малював крейдою на стінах тунелю. Багато разів Батсур починав кликати Озерова. Жора пронизливо свистів. Але їм відповідала лише далека луна.
— Йому треба задати хорошого прочухана, — схвильовано твердив Батсур. — Хіба можна було самому йти так далеко! Він мав дочекатися нас.
— Дарма ми сиділи біля кратера, — відзначив Жора.
Батсур не відповів. Тунель, окреслюючи дугу, як і раніше вів униз.
Батсур раптом зупинився і вдарив себе по чолу.
— Та це ж спіраль! — закричав він. — Тунель по спіралі огинає центральний кратер. Спускаючись по ньому, ми вже кілька разів обійшли жерло. Це штучний хід у надра вулкана… Молодець Аркадій…
— Вітер, — прошепотів Жора.
— Певна річ… Тут скрізь чудова вентиляція. О, це були талановиті інженери.
— Хто?
— Ті, хто побудував усе це…
— Але хто вони?..
Тунель нараз повернув під прямим кутом, і стіни його розійшлися в боки. Жора і Батсур опинилися у величезній залі. Промені їх ліхтарів відразу ж загубилися в безмежному мороці.
— Що це? — вигукнув Жора.
Батсур не відповідав. Він пильно вдивлявся в пітьму.
— Загаси ліхтар, — раптом сказав він Жорі.
Їх оточила пітьма. Ні, це була не пітьма. Жора розгледів попереду неяскраве зеленкувате сяйво. Поступово його очі звикли до темряви, і він побачив ряди величезних пластин, що ряхтіли блідим, зеленкувато-фіолетовим світлом. Ряди пластин тягнулися кудись удалину.
— Ось воно — серце Грімкої ущелини, — прошепотів Батсур. — Ти геній, Аркадію…
— Що ж це таке? — повторив Жора.
— Це спадок людям Землі, — відповів Батсур. — Аркаді-ю! — закричав він, склавши руки рупором.
Підземелля ожили. Відбитий тисячами величезних пластин заклик Батсура полетів нескінченними залами:
— Аркадію! Аркадію! Аркадію!..
Жорі стало страшно. Підземелля мовби зраділи, почувши людський голос, і тепер повторювали його на різні лади:
— Аркадію! Аркадію!.. дію!
Нарешті луна стихла. Батсур і Жора увімкнули ліхтарі і довго прислухалися. Відповіді не було.
— Може, він не дійшов сюди? — пошепки запитав Жора.