В числі небагатьох я був вибраний для участі в експедиції на Ассар. Ми знали, що розлучаємося з близькими назавжди. Наш зоряний корабель мав розвинути швидкість, набагато більшу від швидкості світлового променя. Час для нас мав потекти повільніше, ніж на Землі. Поки ми вимірюватимемо його роками, на Землі минуть тисячоліття. Для наших близьких ми вмирали, щоб народитися в нових, нескінченно далеких часах.
Відліт нашого корабля був великою подією для Атлантиди. Всі учасники зоряної експедиції були зведені Вищою Радою в ранг богів. Народові було сповіщено, що боги, які колись спустилися з небес на Землю, знову повертаються у свої надхмарні чертоги…
Сотні тисяч людей зібралися, щоб провести нас. Прийшли не лише народи Атлантиди, але й посланці багатьох інших племен Землі. Всі вони в благоговійному страху впали ниць, коли наш зоряний корабель, установлений на високій кам’яній башті на околиці Західної пустелі, здригнувся, повис на сліпучому вогненному промені і, залишаючи за собою світний димний слід, зник у безмежному просторі неба.
Перший місяць польоту, поки швидкість корабля ще не досягла межі, ми підтримували за допомогою променистої енергії зв’язок із Головною обсерваторією столиці. Ми знали, що на півночі Атлантиди готується ще одна важлива подія. Далеку північ нашої країни покривав лід. Могутній крижаний покрив тягнувся на величезні відстані на захід і на схід, займаючи площу в багато разів більшу, ніж уся Атлантида. З нього часто віяли холодні урагани, від яких гинули наші сади й посіви. Було вирішено знищити льоди за допомогою тієї ж енергії, яка несла вперед наш зоряний корабель. Щоправда, деякі жерці заперечували проти цього проекту, побоюючись, що звільнена енергія може не лише розтопити льоди, але й розбудити сили, дрімаючі в надрах планети. Вони боялися виникнення землетрусів, народження вулканів, повеней, загибелі міст… І вони не помилилися…
Остання звістка, яку ми прийняли по каналу променистої енергії на нашому зоряному кораблі, була трагічною… Тільки-но встигли спалахнути на далекій півночі потужні енергетичні розряди, як усю Атлантиду стрясли спазми небувалих землетрусів. У горах прокинулися давно згаслі вулкани, поряд з ними виникали нові, річки розплавленої лави потекли в рівнини до зруйнованих міст. «Море затоплює південно-східну провінцію» — це була остання звістка, що долетіла до нас із гинучої батьківщини. Відтак зв’язок урвався. Ми зрозуміли, що Головна обсерваторія Атлантиди зруйнована…
Незнайомець замовк, голова його безсило впала на груди.
— Що він розповідав тобі? — шарпав мене за рукав Жак.
— Мовчи, мовчи… Він знову приходить до тями.
Незнайомець поволі підвів повіки. Погляд його слизнув навколо і знову прикипів до океану.
— Сили вичерпуються, — прошепотів він. — Залишаються хвилини… Слухайте мене, нові люди Землі. Постарайтеся зрозуміти й запам’ятати мої слова… Я не знаю, яких висот досягло ваше знання. Але якщо науки атлантів загинули разом з ними і ви починали все заново, пам’ятайте: у довкіллі, в найпростіших речах прихована енергія неймовірної потужності. Якщо необережно звільнити її, вас чекає доля атлантів. Будьте мудрі…
Голос його здригнувся й урвався.
— Чим ми можемо допомогти вам? — запитав я, відкидаючи волосся, що впало на його обличчя.