— Ти бачиш його? — запитав з екрану Стів.
— Здається, так, але не бачу ваших зондів.
— А що в ефірі?
— Твій голос і… звичайні перешкоди.
— А луна?
— Немає ніякої луни.
— Дивно…
— Дивне інше, Стіве. Я не бачу ні наших зондів, ні тих деталей, які ми прийняли за штучні. Фрагмент, вочевидь, той, але…
— Це той фрагмент зі стовідсотковою вірогідністю, — спокійно сказав ЕН, — просто під нами овальний зелений майданчик, перетнутий червонуватими жилами. Його край є на багатьох голограмах Стіва. Фрагмент знову змінив положення щодо площини кільця.
— Овальний зелений майданчик з червоними жилами, — повторив з екрану Стів. — Пригадую…
— Дивно, що при такій рухливості уламків вони давним-давно не перетворилися на порох, — відзначив Рей, обережно орієнтуючи ракету так, щоб ілюмінатор прямого огляду був звернений у напрямі зеленого майданчика. — І вже зовсім незрозуміло, як у цьому кришиві могли зберегтися залишки якихось штучних споруд…
— Мабуть, зіткнення уламків тут відбуваються украй рідко, — сказав Електронний Наставник, не відриваючи погляду від ілюмінатора прямого огляду. — Це цілком ясно. Дотикання частинок ніде не видно. Всюди існують проміжки. Те саме було й на всіх без винятку голограмах. Рухи всередині кільця урівноважені. Існують якісь сили відштовхування, що не дозволяють фрагментам дотикатися один до одного.
— Незрозуміло, — повторив Рей.
— ЕН має рацію, — втрутився з екрана Стів. — Я також ніде не спостерігав дотикання фрагментів.
— Навіть якщо зіткнення відбуваються з частотою один раз на тисячу років… — почав Рей і раптом насторожився й замовк.
— Ось якщо ми своїм втручанням чи посадкою порушимо тут порядок руху, — сказав ЕН, — зіткнення почнуться з вірогідністю ста відсотків, і важко буде прогнозувати їх результати.
— Ти чув, Рею? — запитав з екрану Стів.
— Так, тепер чую. Дивно, дуже дивно…
Електронний Наставник повернув до нього незворушне обличчя:
— Що ти чуєш, Рею?
— Голос… Чийсь голос… Ти хіба нічого не чуєш, ЕНе?
Кібер поволі похитав головою.
— Лише тебе і те, що говорить Стів. Більше нічого.
— Вслухайся гарненько!
— З вірогідністю ста відсотків на наших частотах зв’язку немає нічого, окрім звичайних перешкод.
— Але ж я виразно чую! — вигукнув Рей.
Він подався вперед, і на його обличчі застиг вираз напруженої уваги.
З екрану Стів кивав розуміюче і вдоволено.
— Вимикаю канали зв’язку з планетольотом, — сказав нараз Рей, не дивлячись на екран. — Вони заважають мені у встановленні контакту. Ти зрозумів, Стіве? Вимикаюся на деякий час.
Стів неспокійно ворухнувся на своєму екрані.
— Стривай… — почав він, але екрани вже гасли один за одним.
Рей притиснувся чолом до ілюмінатора зовнішнього огляду. Напружено вдивлявся у зелений з червоними розводами майданчик, над яким, усього в декількох десятках метрів, нерухомо повисло дископодібне тіло розвідувальної ракети. Відтак очі його заплющилися і голова безсило впала на груди.
— З ним трапилося те саме, що і з тобою, Стіве, — сказав Електронний Наставник. — Спочатку галюцинації, відтак непритомність. Коли він знепритомнів, я увімкнув екран зв’язку і повернувся.
— Це не непритомність, — кволим голосом заперечив Рей. — Радше гіпнотичний сон. Вони намагалися загіпнотизувати мене…
— Хто «вони», Рею?
— Вони… Чиї голоси ми чули.
ЕН неспокійно ворухнувся на своєму місці:
— Зі стовідсотковою вірогідністю…
Його зелений медальйон засвітився уривчасто й яскраво.
— Зі стовідсотковою вірогідністю, голубе, — підхопив Стів, — уся ця чортівня лежить за межами твоїх можливостей. Наших, утім, також, — помовчавши, додав він.
Електронний Наставник підняв угору вказівний палець:
— Електромагнітні коливання будь-якої частоти…
— Очевидно, ми мали справу не з електромагнітним полем, — тихо сказав Рей. — Це щось інше. Можливо, біополе…
— Всі поля мають електромагнітну природу.
— Усі відомі, ЕНе, для яких люди і створили теорію електромагнетизму. Але багато що ще залишається за межами сучасної науки. Гравітація, наприклад. Ми навчилися відтворювати її штучно, але природа її як і раніше неясна. Те ж саме і з біополями. Припускається, що вони мають існувати. А ось які їх властивості, можливості…