— Звичайно. Поріг Невідомого — межа знання і незнання. Ми знаємо, що третє кільце цієї планети складається з кам’яних уламків. Ми знаємо також, що у цієї планети немає радіаційних поясів. Значить, усі її випромінювання поглинаються речовиною кілець. І ми зовсім не знаємо, Рею, яких додаткових властивостей набула ця речовина, мільярди років поглинаючи заряджені частинки. І як вона може впливати на недосконалий і тендітний людський мозок.
— Слушно, ЕНе. Але ти говориш про електромагнітні випромінювання. Їм протистоять наші захисні поля, достатньо надійні, як тобі добре відомо. Сигнали ж, прийняті мозком, — моїм і Стіва, — щось інше. До речі, вони вільно проникли крізь захисне поле ракети, але не були сприйняті твоїм електронним інтелектом. Це особливий вид енергії, що впливає лише на людський мозок.
— Ти хочеш сказати, що моє програмування також недосконале?
— Твоє програмування чудове, ЕНе, але в природі, вочевидь, просто не існує єдиного способу осягнути неосяжне. Щось знаходиться за межами наших можливостей, щось за межами твоїх. Але всі разом, спільно — ми, мабуть, володіємо всім необхідним.
— Я повинен буду знову летіти з тобою, Рею?
— Так.
— І ти як і раніше хочеш висісти на цю брилу?
— Якщо буде потрібно.
— Від чого це залежатиме?
— Перш за все від того, чи вдасться встановити контакт.
— Контакт із чим?
— Ну, цього ми поки не знаємо…
— З міражами, — підказав Стів. — З міражами, які виникають щоразу, коли хтось із нас наближається до цієї клятої брили. З міражами, які ти не в змозі побачити і зрозуміти, ЕНе, тому що… Словом, усе це наразі наукова гіпотеза, голубе. А гіпотези, як відомо, бувають неправильні, правильні й наукові. Наукові треба перевіряти. Висновок: гіпотезу Рея необхідно перевірити. Я для цієї перевірки, на думку Рея, не підходжу, значить, залишаєтеся ви з ним, вірніше, залишається він, тому що тобі буде відведена роль гальма безпеки. Ти зупиниш його тієї миті, коли він спробує прочинити двері туди, звідки космонавти не повертаються.
— Прочинити двері… — поволі повторив Електронний Наставник. — Ні. Цього не можна робити. Тепер я певен, хоча й не знаю чому. Ви називаєте це інтуїцією, але в мене не може бути інтуїції. Лише підрахована вірогідність і прогноз. А для прогнозу недостатньо даних.
— Про що ти? — запитав Рей, уважно дивлячись на Електронного Наставника.
— Важко пояснити словами. У мене є особливий індикатор самоствердження, пов’язаний з цим медальйоном. — ЕН діткнувся тонкими білими пальцями до зеленого медальйона на грудях. — Я не знаю, як це відбувається, але… поки медальйон увімкнений, я відчуваю себе особистістю, ймовірно в чомусь подібною до вас. Якщо його вимкнути — а іноді це трапляється автоматично, при емоційних перевантаженнях, — я перетворююся на машину — дуже досконалу електронну машину, але не більше… Зникає все, що, ймовірно, і складає сенс особистості. Настає дивовижний спокій там, усередині, і я тоді здатен лише виконувати накази — точно, але бездумно. І ось при увімкненому медальйоні я кілька разів уловлював якесь дивне випромінювання. Випромінювання небезпеки? Не знаю, що це таке. Воно не піддається… кількісному аналізові. Я не міг визначити і джерело. Можливо, все третє кільце цієї планети. Можливо, якісь його частини. Але щось таке існує…
— А раніше ти… не відчував цього, ЕНе?
— Коли раніше, Рею?
— До того, як ми з’явилися в околицях третього кільця.
— Ні.
— Коли ти уловив це вперше?
— При одному з польотів Стіва. Це був його восьмий виліт до кільця.
— У восьмому я мало не зачепився за одну брилу. Розумієш, вона повернулася, коли я проходив над нею.
— Ти цього не розповідав, Стіве.
— Дрібниця… Ну дряпнув би корпус ракети. Терраніт трохи міцніший від усіх цих порохнявих скель.
— Невідомо, Стіве. Адже ми ще жодного разу не торкалися їх.
— Видно неозброєним оком. Я політав над цим кам’яним лісом.
— І коли ще ти відчував випромінювання небезпеки, ЕНе?
— При ваших зближеннях з брилою міражів. Особливо виразно, коли Стів літав туди вдруге і хотів причалити. Я тоді попередив про небезпеку.
— Пам’ятаю. Я негайно наказав Стіву повертатися. А вчора також?
— Так. Дуже виразно.
— Але чому ти не сказав?
— Прилади нічого але показували. Ти міг мені не повірити. Я також почав сумніватися. Може, щось було не гаразд зі мною, як перед тим у Стіва, а потім у тебе.
— Все це дуже дивно, — задумливо сказав Рей. — Якщо до цього ще додати вихід з ладу двох наших зондів…