— Цілком природно, — посміхнувся Геворг, — давно відомо, що примари, привиди, вампіри та інша нечисть на кіно— і фотоплівці не фіксуються.
— Щодо примар не знаю, — спокійно відзначив Бардов, — не випадало ними займатися. Але міражі, колего, вдається сфотографувати. До речі, тут на Марсі міражі не рідкість.
— Ви хочете сказати… — почав Геворг.
— Ні, я сказав усе, що хотів. Прошу ще питання, якщо вони є.
— Чи залишається на п’яту зміну хтось із числа тих, що спостерігали… «фантом Азарія»? — запитав Кирило.
— «Фантом Азарія», — задумливо повторив Бардов. — Непогано… Можна прийняти це як робочу назву проблеми. Ні, колего, ніхто не залишається. Все-таки у нас немає стовідсоткової певності, що це не захворювання.
— Цікаво, а що думає з цього приводу головний медик четвертої зміни? — запитав Геворг.
— Дозвольте? — Мак поглянув на Бардова.
— Певна річ, колего.
— Це не захворювання в загальноприйнятому значенні слова, — почав Мак, — це поранення… Якщо хочете — травма, що наноситься мозку якимсь ще невідомим нам явищем, найпевніше невідомим випромінюванням, пов’язаним із виникненням фантома. Гадаю, навіть певен, що ми ще зіткнемося з ним. Серед багатьох загадок Червоної планети ця видається однією з найбільш цікавих і, далебі, найбільш небезпечних… Я повністю згоден з нашим шефом, їй слід присвятити максимум уваги.
— Можна ще одне питаннячко? — підняв руку Гевopг.
— Будь ласка, — кивнув Бардов.
— А про наших сусідів із західної півкулі Землі ніхто не думав?
— Ні, чому ж, думали, — сказав Бардов. — Вони просили захопити на Землю одного хлопця з їх зміни. Він хворий два місяці, а їх корабель з’явиться тут через рік… Судячи з того, що сказав мені професор Джікс, їхній бос, у хлопця, якого завтра привезуть до нас, ті самі симптоми, що у Азарія…
Наступного ранку в кабіні Кирила пролунав мелодійний сигнал внутрішнього телефону. Особисті приміщення марсівників на головній Базі називалися кабінами. Розмір кабін був стандартний — два з половиною метри на три з половиною, при двох із чвертю метрах висоти. Поряд — туалет і душова — одна на дві кабіни. Сусідом Кирила, з ким належало ділити душову, виявився Сергій — радист і радіоастроном нової зміни; він з моменту їх прибуття на Базу не вилазив з центральної радіорубки. У кожній кабіні була койка, що вдень перетворювалася на канапу, стіл для роботи, крісло, стінна шафа і стелаж для книг. Над столом — телевізійний екран, телефон і невеликий пульт управління з регулятором кондиціонера, порохотяга, освітлювальних пристроїв, годинником та індикатором внутрішньої й зовнішньої температур, сили і напряму вітру, рівня радіації.
Кирило почув сигнал телефону, знаходячись у душовій. Поки він накинув халат і пройшов у свою кабіну, сигнал повторився двічі.
Він квапливо узяв трубку.
— Кирило Волін слухає.
— Доброго ранку, колего, — загуділо у слухавці. — Сподіваюся, не розбудив. Це Бардов.
— Доброго ранку, професоре. Слухаю вас.
— Облиште ви цього професора, колего. Мене звуть Микита, скорочено Мик. Ви не дуже зайняті?
— Ні.
— Могли б зазирнути до мене?
— Просто зараз?
— Ну, скажімо, в межах десяти хвилин.
— Гаразд, буду.
Швидко одягнувшись і захопивши теку зі своєю програмою, Кирило попрямував до шефа. Коли він піднявся в коридор, де поряд з кают-компанією знаходилася кабіна начальника марсівлі, назустріч йому вийшов Геворг. При вигляді Кирила на вузькому худому обличчі геофізика, обрамленому чепуристою борідкою стиляги-сатира, з’явилася посмішка.
— Ну, тримайся, спец по привидах, — шепнув Геворг, тицьнувши Кирила пальцем у живіт.
Кирило постукав і прочинив двері.
— Прошу, — пробасив шефуня, піднімаючись йому назустріч.
Кабіна начальника відрізнялася лише тим, що в ній було не одне, а два крісла, а над столом замість одного телефону — три і ще невеликий комутатор.
Усадовивши Кирила біля столу, Бардов питально глянув на його теку.
— Там що?
— Моя програма, обґрунтування, намічені райони робіт… Я…
— Так-так, пам’ятаю, — перервав шефуня, погладжуючи бороду. — Читав ваші статті й монографію, колего. Забавно… Хоча я особисто не з усім згоден. Утім, мої погляди з цього приводу — думка дилетанта. Так… Спочатку хотів просити вас зайнятися дечим іншим… Ви, звісно, здогадуєтеся? Проблема «фантома Азарія»… Цікаво, чи не так? Адже ви не лише антрополог, історик, археолог, ви й лікар-психіатр, не помиляюся?