— Це раніше… Я давно не практикував.
— Неважливо. Тут ви єдиний такий фахівець… Мак — терапевт широкого профілю, а лікар, що прибув із вашою зміною, — хірург. Я хочу просити вас очолити проблему «фантома Азарія». Мак і я особисто вам допомагатимемо…
— А моя програма? Інститут, який рекомендував мене для участі в експедиції…
— Е, дорогенький, тут у нас у кожного по декілька програм. Часу у вашому розпорядженні сила-силенна. До того ж, — шефуня багатозначно підняв палець, — хтозна, куди вас може завести «фантом Азарія».
— Ви хочете сказати, — почав Кирило, широко розплющивши очі, — хочете сказати, що…
— Я ніколи не хочу сказати нічого, чого не говорив, — перервав Бардов. — Постарайтеся запам’ятати це, колего Кіре. Проблема «фантома Азарія» виникла несподівано, жодними програмами, природно, не могла бути передбачена. Наразі все, з нею пов’язане, — велике невідоме, яке треба постаратися прояснити… Щиро кажучи, у кожного з нас на неї була і є своя точка зору. Ось, наприклад, прибулий разом з вами колега Геворг стверджує, що такої проблеми взагалі не існує. Що ж, і це — можлива точка зору…
— Але довести, що чогось не існує, неможливо, — зазначив Кирило.
— Атож. Тому, якщо, зайнявшись фантомом, ви нічого не виявите, доведеться визнати, але лише з певною часткою ймовірності, що самої проблеми справді не існує. Виникли нервові розлади, пов’язані з індивідуальними особливостями психіки окремих учасників експедиції. В цьому випадку треба встановити, які саме особливості людської психіки протипоказані учасникам марсіанських експедицій і чому. Гадаю, ніхто краще від вас із таким завданням не впорається.
Кирило з сумнівом похитав головою.
— Все це таке далеке від моїх нинішніх наукових інтересів… І ще одне: учасники експедицій на Марс — і у нас, і в американців — проходять через такі тести й таку масу перевірок, що кандидат із мінімальними психічними відхиленнями від норми зі стовідсотковою вірогідністю буде відсіяний.
— Людський мозок завжди був і залишається великим невідомим, колего. Це таке безмежжя невідомого… — Бардов махнув рукою. — Та ви знаєте значно краще від мене. А ось щодо підготовки американців, з’ясуєте детально, коли привезуть їхнього… хворого. Обставини захворювання також. Відтак їх дані зіставимо з нашими.
— Здається, ви вважаєте, що я вже дав згоду? — невдоволено відзначив Кирило.
Широке червоне лице Бардова осяялося променистою посмішкою.
— Я не сумнівався, колего. Саме тому просив вас… а не наказував. Вважаю, що вам відразу після старту «Вітру часу» треба побувати у наших американських друзів. Уточнити на місці, як вийшло з їх хлопцем. Утім, програму робіт із проблеми «фантом Азарія» ви розробите самі. В будь-який час залучайте для цього Максима й мене… Програму ви подасте на затвердження вченої ради нашої п’ятої зміни, скажімо, через місяць. Ні, рівно через чотири тижні. Вам усе ясно, колего?
— Наразі так, — похмуро сказав Кирило, підводячись.
— Ну то з богом, як казали у нас за старих часів.
«Дідько б тебе вхопив, — подумав Кирило, виходячи, — разом із твоїм богом, «фантомом Азарія» й моїм ідіотським призначенням. Гарно ж я виглядатиму, коли доведеться звітувати в інституті після повернення… Повернення… — всередині щось боляче шпигнуло. — До нього ще двадцять сім земних місяців… якщо все обійдеться щасливо…»
Спускаючись сходами на свій поверх, Кирило прочинив металеву штору ілюмінатора і глянув назовні. Околиця була запнута червоно-бурою запорошеною імлою. Починався ураган…
Ураган бушував три доби. Тому американці з’явилися лише за декілька годин до відправлення космічного корабля. Їх невеликий короткокрилий планетоліт, що нагадував «шатли» кінця минулого століття, зробив посадку на запасному космодромі неподалік від «Вітру часу».
Кирило й Мак у легких блакитних скафандрах попрямували назустріч гостям. Коли вони наблизилися до планетольота, американці вже вивантажили і встановили на самохідний візок білий з прозорим верхом «саркофаг». На американцях — їх прилетіло четверо — були однакові смугасті легкі скафандри, що нагадували забарвленням їх державний прапор.
— Він тут, — сказав широкоплечий крем’язень, який відрекомендувався як доктор Морстон.
Крізь прозоре забороло шолома Морстон підморгнув Кирилові й поплескав рукавицею по верху «саркофага».
Кирило підійшов ближче, схилився над «саркофагом». Під прозорою кришкою голена голова, бліде, без жодної кровинки худе обличчя; очі заплющені, дихання не помітно.