— Так, — підтвердив Кирило. — Ми маємо справу зі слідами тутешньої цивілізації. Треба розгортати подальші пошуки.
— У вашій цікавій «конструкції» найхиткіший щабель — спроба пояснити, чому вони, — шефуня постукав нігтем по свинцевій коробочці, — втратили… активність.
— Це гіпотеза.
— А все решта, колего?
— Решта? — Кирило знизав плечима. — Судити вам… Для мене існування тут у минулому високої цивілізації — факт. Невідомий нам спосіб запису і відтворення інформації також факт. Космічні польоти аборигенів Марса також. І ще багато всього, про що мовилося.
— У кого є питання? — запитав шефуня.
— У мене, — підняв голову Сергій. — Спосіб проходки шахт у крижаній оболонці Марса? Я зрозумів, що шахт має бути декілька…
— Цих шахт буде багато, — заперечив Кирило. — Іншого шляху немає. Все, що зараз стирчить над льодом, над шарами піску і щебеню, це молодий рельєф, вік якого вимірюється тисячоліттями. Нам необхідно проникнути в дольодовиковий час — на десятки мільйонів років у минуле. Шлях один — прокопуватися крізь лід, причому в різних точках планети. Скільки знадобиться шахт, я не знаю, але без них завдання не вирішити. А спосіб проходки, ймовірно, теж один — пропалювати лід спрямованим променем енергії.
— Пробуритися крізь лід не змогли, — відзначив хтось ззаду, — а замахуємося на шахти.
— Це зовсім різні речі, — заперечив Кирило. — Наша бурова установка не пристосована для буріння льоду і не розрахована на такі глибини.
— Але з шахтою, і тим більше з шахтами, буде ще важче, — буркнув Сергій.
— Звичайно. Доведеться конструювати спеціальні енергетичні установки. Пропоную кооперуватися з американцями. Вони напевно продовжуватимуть дослідження. Пояснимо їм нашу точку зору, якщо ви приймете мій проект, і вестимемо роботи спільно. Самим нам такий об’єм гірських робіт, звісно, не провернути.
— Ще питання? — повторив шефуня.
— Дозвольте? — Геворг підняв руку. — Хотілося б усе-таки почути, як у світлі всього сказаного доповідач пояснює появу цілком однакового фантома в печері і на нашому космодромі. Ну і звісно — повне зникнення цього фантома після того, як Азарій спробував наїхати на нього всюдиходом?
Мак нараз стрепенувся й різко труснув німбом рудого волосся, а шефуня з цікавістю поглянув на Кирила.
— Ми чекали цього питання, — спокійно сказав Кирило. — Ми з Маком… Тому я нічого не згадав у доповіді. Відповідай краще ти, Маку.
— Гаразд, — Мак піднявся. — Тим більше що я збирався виступити й зізнатися… Шановні колеги, в появі фантома на космодромі винні ми з Азарієм. Досі я мовчав, тому що сам дізнався про це лише вчора увечері. Звинувачення пред’явив мені він, — Мак указав пальцем на Кирила, — докази виявилися настільки серйозними, що мені не залишалося нічого іншого, як зізнатися. При повторних відвідинах печери ми з Азарієм узяли звідти зразки гірських порід. Узяли їх зі стінок печери — в тому місці, де Азарій бачив фантом, і в інших місцях. Коли ми прилетіли з ущелини Копрат на наш космодром, нам здалося, що зразків надто багато. Всі вони були приблизно однакові, і ми взяли з собою у всюдихід лише частину, решта залишили на краю бетонної плити космодрому. Оскільки в привезених нами на базу зразках нічого цікавого не виявилось, я й думати перестав про другу частину, яку ми кинули на космодромі. Розумієте? А вочевидь, там і залишився той, можливо, єдиний уламок, який… у якому був запис інформації.
— Треба терміново розшукати все, що ви кинули! — вигукнув Геворг.
Мак розвів руками:
— Де шукати? Відтоді над районом космодрому пронеслося кілька ураганів. Місце для космодрому вибиралося так, щоб його не заносив пісок. Перший-таки ураган звіяв казна куди те, що ми кинули. Ми з Кирилом перевірили вчора журнал метеоспостережень. Фантом на космодромі перестав з’являтися після першого ж урагану.
— Гм. Може, є охочі виступити ще з якимось зізнанням? — поцікавився Бардов, обводячи скептичним поглядом присутніх.
— Я ще можу зізнатися, — сказав Кирило. — Тоді — в останній вечір на американській базі — я бачив фантом просто над столом кают-компанії, коли ви трясли коробку.
— Як це «тряс»? — не зрозумів шефуня.
— Струсили кілька разів, відповідаючи Джіксу, а потім опустили її в кишеню комбінезона.
— А нумо розкажіть, дорогенький.
Кирило розповів про напівпрозорі людиноподібні постаті, які привиділися йому на останній зустрічі з американцями.
— А чому тоді не сказав?
— Про що? Я й зараз не знаю, що це було.
— А ти більше не тряс цю коробку? — спохмурнів Бардов. — Останніми днями вона-бо в тебе була…