Зітхаючи, вона обвела поглядом пустельний берег. І раптом спинилася. Серце в неї загупало в грудях. Далі до відроги… О ні, навіть глянути лячно! Там щось лежало й билося об берег, і голова його була схована під водою. І воно було страшенно велике, вдесятеро більше за сердешну Хропку.
«Я зараз таки побіжу й покличу всіх наших!» — подумала Хропка. Але не побігла.
«Нема чого боятися, — заспокоювала вона себе. — Треба подивитися, що то».
І, тремтячи, вона підступила до страховиська. То була велика жінка…
Велика жінка без ніг… Який жах! Хропка ступила ще кілька непевних кроків і вражено спинилася. Жінка була витесана з дерева! А яка навдивовижу гарна! З чистої води ясніло її спокійне, усміхнене обличчя з рожевими щоками й червоними губами. Круглі блакитні очі були розплющені. Коси також було видно: вони спадали довгими мальованими кучерями на плечі.
— Це королева, — врочисто сказала Хропка.
Руки в жінки були схрещені на грудях, оздоблених золотими квітками й ланцюжками, а з тонкого стану рівними червоними згортками спадала сукня. І все було з пофарбованого дерева. Одне дивно: жінка не мала спини.
«Це занадто гарний подарунок для Мумі-троля, — міркувала Хропка. — Та однаково хай буде йому».
Надвечір горда Хропка запливла до затоки, сидячи на животі дерев’яної королеви.
— Ти знайшла човен? — запитав Хропик.
— І сама доправила його сюди? — здивувався Мумі-троль.
— Це прикраса з прови корабля, — пояснив Мумі-тато, що замолоду бував на морі. — Моряки люблять прикрашати свої кораблі дерев’яними королевами.
— Навіщо? — запитав Пхик.
— Щоб було гарно, — відповів тато.
— Але чому ж у неї немає спини? — здивувався Гемуль.
— Щоб вона щільно прилягала до стовпа, чому ж іще, — сказав Хропик. — Навіть дитина здогадалася б.
— Вона надто велика, щоб почепити її на «Шукача пригод», — сказав Мумрик-Нюхайлик. — А дуже шкода.
— О, яка вродлива дама, — зітхнула мама Мумі-троля. — Подумати тільки: така гарна і не має з того ніякої радості.
— А що ти зробиш з нею? — запитав Пхик.
Хропка опустила очі, всміхнулась і сказала:
— Думаю віддати її Мумі-тролеві.
Мумі-троль не міг і слова вимовити. Червоний, мов рак, він ступив уперед і вклонився. Хропка розгублено присіла — достоту, як кавалер і дама на бенкеті.
— Сестро, — вигукнув Хропик, — ти ще не бачила, що я знайшов!
Він гордо показав на купку блискучого золота, що лежало в піску.
Хропка глянула на нього.
— Щире золото! — стиха мовила вона.
— І там його ще й лишилося повно! — похвалився Хропик. — Ціла золота гора!
— А я зібрав те, що прибилося само собою, — сказав Пхик. — І це будуть мої власні речі!
О, як усі захоплювалися своїми знахідками. Родина Мумі раптом забагатіла. Але найкоштовнішою здобиччю все-таки були дерев’яна королева і чудесний снігопад усередині скляної кулі.
Коли вітрильник після бурі нарешті відплив від безлюдного острова, він набагато поважчав. Ззаду пливла ціла флотилія балок і дощок, а вантаж на човні складався з золота, зимового талісмана, великого соснового буя, черевика, вищербленого коряка, коркового пояса й ликової мати. На прові лежала дерев’яна жінка й дивилась понад море. Коло неї сидів Мумі-троль, поклавши лану на її гарні сині коси. Який він був щасливий!
Хропка часом позирала в його бік.
«Ох, аби я була така гарна, як та дерев’яна королева! — думала вона. — А в мене тепер ще й гривки немає…» Вона вже не раділа, як перше. Ні, була майже зажурена.
— Тобі подобається королева? — запитала вона.
— Дуже подобається, — відповів Мумі-троль, не глянувши на неї.
— Ти ж казав, що не любиш дівчат з косами, — мовила Хропка. — А втім, у неї коси намальовані!
— Але як гарно намальовані! — сказав Мумі-троль.
Хропка зажурилася. Вона дивилась на море і помалу почала сіріти. До горла їй підступали сльози.
— Мені здається, що ця дерев’яна королева дурна! — сердито сказала вона.
Мумі-троль глянув на Хропку.
— Ти чого посіріла? — здивувався він.
— Так собі! — відповіла Хропка.
Тоді Мумі-троль зліз з прови й сів біля неї.
— Знаєш що? — сказав він по хвилі. — Мені також здається, що дерев’яна королева зовсім дурна!
— А що я казала! — зраділа Хропка й знову порожевіла.
Сонце поволі хилилося до вечора, і довгі блискучі брижі набули золотого відтінку. Все стало золоте — вітрило, човен і ті, що в ньому сиділи.