— І він не заспокоїться, — повів далі Мумрик-Нюхайлик, — аж поки не знайде Королівського Рубіна. Той рубін майже такий завбільшки, як голова його пантери, і коли дивитися на нього, то здається, що дивишся на палахкотливе полум’я. Чарівник шукає Королівського Рубіна на всіх планетах, навіть на Нептуні, але ніде не знаходить. Тепер він вирушив на Місяць обстежити кратери, але навряд чи йому й там пощастить. Бо в душі Чарівник вірить, що Королівський Рубін схований на Сонці. А туди він не може полетіти. Кілька разів уже пробував, та надто пече. Все це мені розповіла Гафса.
— Гарна казка, — сказав Хропик. — Дай мені ще одного коржика.
Мумрик-Нюхайлик хвилину помовчав, а тоді сказав:
— Це не казка, а все правда.
— А звідки відомо, що той Чарівник існує? — недовірливо запитав Хропик.
— Я його бачив, — сказав Мумрик-Нюхайлик і запалив люльку. — Бачив Чарівника і його пантеру на острові Гатіфнатів. Він летів понад хмарами під час бурі.
— І нічого нам не сказав! — обурився Мумі-троль.
Мумрик-Нюхайлик здвигнув плечима.
— Я люблю мати таємниці, — сказав він. — До речі, Гафса розповідала, що Чарівник носить високого чорного капелюха.
— Невже ти гадаєш… — вражено спитав Мумі-троль і не докінчив.
— Це напевне він! — вигукнула Хропка.
— Атож, — додав Хропик.
— Що таке? — спитав Гемуль. — Про що ви?
— Про капелюх, а про що ж? — сказав Пхик. — Про високий чорний капелюх, якого я знайшов весною! Диво-капелюх! Його, мабуть, здуло вітром, коли Чарівник летів на Місяць!
Мумрик-Нюхайлик кивнув головою.
— А що як Чарівник вернеться по капелюха? — стривожено сказала Хропка. — Я нізащо не зважусь глянути в його червоні очі!
— Він ще на Місяці, — сказав Мумі-троль. — А туди далеко?
— Далеко, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — Та й скільки ще треба часу, щоб обстежити всі кратери!
Запала тривожна тиша. Всі думали про чорного капелюха, що стояв на їхньому столику під дзеркалом.
— Вкрути трохи лампу, — попросив Пхик.
— Ви нічого не чуєте? — прошепотіла Хропка. — Надворі…
Всі повернули голови до чорного отвору печери й прислухалися. Ледь чутний шурхіт — може, то скрадлива хода пантери?
— То дощ, — сказав Мумі-троль. — Почався дощ. Тепер лягаймо спати.
І вони позалазили кожен у свою ямку й позагорталися в укривала. Мумі-троль погасив лампу й заснув під шепіт дощу.
Гемуль прокинувся, бо його ямка була повна води. Надворі хлюпотів теплий літній дощ, по стінах печери збігали струмки й водоспадики, і вся вода, що зібралася назовні і всередині, потекла саме в Гемулеву ямку.
— Ой лишенько! — забідкався Гемуль.
Потім викрутив свій одяг і вийшов поглянути на погоду.
Скрізь було однаково — сіро, мокро й непривітно. Гемуль подумав, чи не скупатися йому, але лізти у воду не хотілося.
«Ніколи немає ладу на світі, — подумав він. — Учора було занадто гаряче, а тепер занадто мокро. Піду знову ляжу».
Хропикове ліжко було наче найсухіше.
— Посунься, — сказав Гемуль. — У моє ліжко натекло води.
— Тим гірше для тебе, — сказав Хропик і повернувся на другий бік.
— Я вирішив лягти з тобою, — пояснив Гемуль. — Тому не хропи.
Але Хропик ще трохи побурчав і знов заснув. І тоді Гемулеве серце сповнилося бажанням помсти. Він продовбав у піску канавку від свого ліжка до Хропикового.
— Це не по-гемулячому! — обурився Хропик, підводячись у мокрому укривалі. — Я б ніколи не повірив, що ти можеш придумати таку витівку!
— Вона сама придумалась! — радісно сказав Гемуль. — А що ми будемо сьогодні робити?
Хропик висунув надвір носа й поглянув на небо та на море. Тоді діловито сказав:
— Ловитимем рибу. Буди всіх, а я йду готувати човна.
І Хропик почалапав мокрим піском на пристань, яку збудував тато Мумі-троля. Хвилину він дивився на море. Воно було тихе-тихісіньке, нечутно падав дощ, і кожна крапля утворювала на блискучій водяній поверхні маленькі кола. Хропик кивнув сам собі і вибрав з повітки найдовший перемет. Потім прилаштував рибник під помостом пристані й заходився чіпляти на гачки принаду, насвистуючи мисливську пісню Мумрика-Нюхайлика.
Усе вже було готове, коли його друзі повиходили з печери.
— О, нарешті ви з’явилися! — сказав Хропик. — Гемулю, принеси щоглу й заклади кочети.
— Хіба неодмінно треба ловити рибу? — запитала його сестра. — Як ловиш рибу, то нічого не стається. Та й жалко маленьких щучок.
— Сьогодні неодмінно щось станеться, — відповів Хропик. — Сідай на прову, не так заважатимеш.