— А, безбожники, безстидники, поганці окаянні! Знайшли собі місце коло святої води, негодники!
Дівчина вивернулася з-під Борисової руки, війнула перед ним світлим своїм волоссям, прудко перескочила галявку і зникла в гущавині. Борис хотів ще захистити свою подругу перед баберою, але передумав, кинувся й собі за дівчиною, та вже необхідний час було втрачено безповоротно, дівчину він не наздогнав, вона зникла невідомо куди, — очевидно, треба було б її шукати, але він пройшовся по стежці туди й сюди, потім вибрався на Дніпровський спуск і так повернувся до міста сам....
Студентка потім уникала його. Та він і радий був, що уникає.
Тепер, через багато років, згадав про криничку, намірився повести туди Таю. Чи хотів, щоб і з нею повторилася така сама історія, як з студенткою, що вивчала точні науки?
Все повторилося. Тая втекла від Бориса попри всі його спроби затримати її, вискочила на Дніпровський спуск, стала на роздоріжжі, не поправивши ні зачіски, ні одягу, стояла, дивилася на Дніпро в ранковій імлі. Було вже світло, повз них угору й униз пролітали машини, машин ставало дедалі більше, Борис хотів був умовити Таю піти звідси, відійти бодай трохи вбік, щоб не розглядали їх усі ті, хто їде в машинах, бо зранку люди особливо цікаві, але вона мовчки махнула рукою, відтручуючи його, вже не питала тепер: «Куди підемо?», ховала від нього очі, а може, просто собі дивилася на Дніпро, взагалі забувши про існування Борисове, не дбаючи про те, є коло неї хто-небудь чи немає.