Такою видавалася Сивоокові Візантія після чарівної простоти лісових озер і зелених піль з соковитим житом і співом птаха в небесних безвістях над рідною землею.
Волю могло дати саме тільки мистецтво, але й тут заковували його в залізні регули обмежень.
— Головне, — казав йому Агапіт, — це загнуздати в догмати віри твою дику варварську душу. Бог ловить тебе на барву, а ти повинен навчитися вловлювати в барві бога. Уникай у мистецтві всього, що в житті не є прекрасне, бо тоді природу можеш представити зогидженою, а ти повинен прославляти досконалість божого творіння. Лапка ж не може бути досконалістю, отож уникай всього, що поза хвалою Всевишньому. Дано людині землю і небо, дерева і квіти, води і трави, чотири пори року — і кожна прекрасна, дано різну погоду — і кожна прекрасна.
— Ага, — відповідав йому Спвоок, — а коли на холодну погоду я роздягнений?
— Про тебе не йдеться. Не тобі слугує високе вміння, а богам. Бо й що ти є? Нікчемність! Пам'ятай, завжди було й буде так: люди роблять, а слава — богові.
Питати Агапіта, чому він забирав собі не лише славу, а ще й гроші за їхню роботу, не хотілося. Той знайде відповідь.
Прикличе до свого палацика на Влахернах, посадовить на цілий день перед гарно переписаною і оздобленою Біблією, примусить читати апостольські послання або знов же цей остогидлий псалтир. А що з цього? Знатимеш ти чи ні, чи Єва мала пуп і чи міг заговорити змій-спокусник, і що слово «олива» повторюється в Святому письмі двісті разів, — від цього ще не станеш добрим художником. І справ земних не полагодиш читанням цієї великої, гарно складеної та водночас і неймовірно заплутаної священної книги. На небі — високі, благосні святі великомученики, а на землі — клубовиська дияволів, відьомський шабаш зрад, отруєнь, убивств, підлоти. Як це все Сполучити? І чи можна це поєднати?
— О темний антропосе, — казав Агапіт, — пам'ятай, що двісті літ тому Нікейський собор постановив: мистецтво належить художникові, але композиція — святим отцям. А що є композиція? Композиція — це метод, завдяки якому елементи предметів і елементи простору складаються в творимому в одне ціле. Виразність передається через постаті, постаті розкладаються на члени, члени — на поверхні, що сполучаються, мов грані діаманта, однак без притаманного йому природного холоду. Тому в роботі важить тільки проведення пензлем по дошці або стіні. Воно може бути погане або гарне.
Це Сивоок затямив ще з дня своєї появи у Агапіта. Коли подавав камінь на спорудженні монастиря. Коли стругав дошки для ікон. Коли різав кітних овець, навчаючись по виду визначати, яке ягня носить в своїй утробі. Бо коли ще тільки зародок, то шкіра його занадто ніжна, щоб з неї вийшов пергамен. Переношене ягня дає пергамен занадто цупкий, і книга з нього не годиться для продажу людям знатним, а простий люд, як відомо, книг не купує, бо неспроможен. А писання ікон? Це не те, що башлувати ненароджених ягнят для пергамену. Вистругати дошку з [пегпиючого] кипарисового дерева або з світлої, такої милої серцю Сивоока липи — то був тільки початок. Далі та дошка обходила кількох умільців, кожен з яких досконало володів своєю частиною роботи, і Сивоок з часом теж пройшов усі ти роботи, повторюючи шлях виструганих ним у свій час дощок.
Поверхня дошки левкасилася, тобто покривалася білилом, а вже на залевкашєну поверхню наносився малюнок майбутньої ікони. Так робилося й з фресками, тільки контури майбутньої фрески прокреслювалися чим-небудь гострим по свіжій штукатурці (Сивоок згодом писав без прорисі, одних дивуючи, а других дратуючи легкістю своєї руки). Малюнок робив «знаменщик» пензлем або припорохом і закріпляв графйою. Тло найчастіше було золоте, але золото не наносилося просто на грунт, а спершу покривали грунт поліментом. Полімент готували з тонко натертої червоної фарби, висушеної й розведеної на протухлому яєчному білкові з оцтом. Полімент надавав позолоті рвоності, а щоб золото мало справжній блиск, його ще подівали собачим зубом або агатом.
Тільки після цієї підготовки іконописець-доличник красками, введеними на яєчному жовтку з квасом, писав одяг, палати, дерева, трави. Після доличника брався личник, який писав обліччя і оголені частини тіла. Це вимагало найбільшого вміння. ?увала точна послідовність роботи личинка.