— То як же з Марбургом? — перебив Валерій.
— При цьому фрау Бурке не забуде попередити вас, щоб ви вдома в себе ніколи не ставили сир у холодильник. Бо сир на льоду губить свій нерв!
— Ми скористаємося з поради фрау Бурке, — вже не приховував насмішкуватості в тоні Борис, — але нас передовсім цікавить Марбург. Вже коли ви так щедро виповідаєте нам різноманітні історії, то я міг би вам навзамін нагадати одну літературну історійку. Зовсім коротеньку. З Чехова. В нього десь є Поденник наглядача звіринця. Сторож писав так: «Понеділок. Приходили офіцери. Дратували звірів. Вівторок. Приходили студенти. Дратували звірів. Середа. Приходили офіцери. Дратували звірів. Четвер. Приходили студенти. Дратували звірів. П'ятниця. Приходили офіцери...»
— І знов дратували звірів — нетва? — Вассеркампф сміявся охоче й щиро. — Прекрасна історія, гер професор. Як часто не знаємо, що серед нас розумний чоловік, бо слухаємо дурнів, — нетва? Я, здається, вловив ваш натяк... — Зрозумійте, що я приїхав сюди не для натяків і не для історій... В даному випадку ми офіційні особи, кожен з нас відстоює інтереси своєї держави, чому свідченням — присутність тут працівника нашого посольства, та й ви, гер Вассеркампф, приймаєте нас не в себе вдома, а в державному приміщенні... Але ось тиждень ми повторюємо вам про Марбург, а ви... — Майне герен, — додивляючись до годинника на руці, перервав Бориса Вассеркампф, — майне герен, я можу вам, нарешті, повідомити цілком офіціально і з усією відповідальністю, що... — він підняв пальця, виждав паузу, мовив далі майже урочисто, — потреба в поїздці до Марбурга відпадає...
— Як то? — здивувався Валерій. — Поясніть, будь ласка.
— Ми не поїдемо до Марбурга, бо... — Вассеркампф знов витримав паузу, він грав, мов досвідчений актор, свою роль до кінця, — бо, майне герен, якраз у цю хвилину приземлився літак з Відня, і цим літаком... цим літаком прилетів професор Оссендорфер...
— Ага, то ми побачимося з Оссендорфером тут? — спитав Борис.
Якби Вассеркампф просто відповів на це запитання, то він би не був Вассеркампфом. Втратити таку блискучу нагоду поговорити цього разу вже не на теми сторонні, а по суті справи - ніколи!
— Професор Оссендорфер не зупинився перед тим, щоб перервати свої вакації, які він проводив на березі Адріатики в Монтенегро, курорт Будва, готель «Авала», люксусовий номер з лоджією в бік моря.
— Коли ми з ним зустрінемося? — знову спитав Борис.
— Але професор Оссендорфер розумів, що без його присутності неможливо буде розв'язати цю справу, водночас він, попри всю його гуманність, не міг також полишити цю справу з минулого божому суду, тобто забуттю, і прибув сюди. Щоб скласти в державного прокурора Штуммеля оскарження проти професора Отави...
— Який не дав професорові Оссендорферу докупатися в Адріатичному морі? — в'їдливо докинув Борис.
— На жаль, майне герен, ідеться про важливіше. Професор Оссендорфер має намір оскаржити вас, професоре Отава, в тому, що ви взимку сорок другого року в Києві брали пряму участь в убивстві видатного німецького вченого професора Адальберта Шнурре.
Вассеркампф схрестив на грудях руки, відійшов за свій столик, примружив очі, задер трохи голову, втішався ефектом од своїх слів.
— Що ж, — сказав Борис, — з свого боку дякую вам, пане державний радник, за те, що ви помогли нам зідентифікувати особу Оссендорфера. Тепер я твердо знаю, ще й не бачивши його, що професор Оссендорфер — це колишній денщик штурмбанфюрера Шнурре, а також асистент професора Шнурре. І що це саме він був в окупованому гітлерівськими військами Києві. І що саме він разом з штурмбанфюрером Шнурре і спеціальною командою грабував культурні й історичні цінності Києва. І що саме він убив відомого радянського вченого професора Гордія Отаву.
— Ще сьогодні проти вас, гер професор, буде складено оскарження, — нагадав Вассеркампф.
— Цим оскарженням Оссендорфер виказав самого себе, і з свого боку ми ставитимемо питання про те, щоб його судили як військового злочинця й грабіжника, — сказав Борис. — Ваше ж управління по відшкодуваннях допоможе нам повернути важливий історичний документ, який переховує десь військовий злочинець Оссендорфер. Бажаю вам успіху, пане державний радник. — Отава вклонився, пішов до дверей.
Валерій затримався тільки на мить.
Наше посольство діятиме через офіційні канали, — сказав він трохи розгубленому чиновнику, — даруйте за турботи, пане державний радник.
— Але ж, майне герен! — встигнув вигукнути навздогін Вассеркампф. — Я не все... — Автоматичні двері нечутно зачинилися за відвідувачами.