Він дивився на Отаву спідлоба, дивився довго, між ними відбулося змагання поглядами; Отава витримав це мовчазне змагання, але гестапівець не розчарувався і навіть, як видно, не розгнівався, пружно підвівся, пройшов по кімнаті, потім наблизився до столу, відімкнув шухляду, глянув на якісь папери, дістав з іншої шухляди кілька чистих великих бланків з зображенням хижого фашистського орла нагорі, сказав, сідаючи:
— Ви будете розповідати.
— Що саме? — не зрозумів Отава.
— Все.
— Але що саме?
— Ви — професор Отава. Так?
— Раз це вам відомо, то справді так. Я Отава. Був професор. Тепер — просто...
— Ми ще будемо говорити про це. Більшовик?
— Як усі, — сказав Отава, — Як увесь мій народ.
— Я питаю — ви член партії більшовиків?
— Зараз це не грає ролі.
— Я питаю.
— На жаль, не був членом партії. Але тепер шкодую. Вельми шкодую.
— Моральні категорії нас не цікавлять. Далі: з якою метою ви лишилися в Києві?
— Тобто?
— Для чого ви лишилися в Києві? Варум, тобто чому?
— Але ж... дивно... Це — моє місто... Тут мій батько, дід, усі...
— Моральні категорії нас не цікавлять. З якою метою ви лишилися?
— Щодо мене, то тут були різні причини, але... Цілий народ лишився на своїй землі. Ви що — допитуватимете цілий наш народ?
— З якою метою? — не слухаючи його, торочив своє зондерфюрер, щось швидко дряпаючи простим олівцем на папері.
— Рятувати історичні споруди Києва, — сказав утомлено Отава, — собори, Лавру... Це, звичайно, безглуздя, один чоловік тут нічого не міг вдіяти, але мені помагали... Багато людей помагало, хоч, звичайно, у людей — інші клопоти... Але не будемо про це...
— А яка мета? — гестапівець довбав у одне місце, мов дятел.
— Все, більше мені сказати нічого.
— Хто залишився з вами?
Отава вирішив, що йдеться про Бориса. Звичайно, вони знають про сина так само, як уже все знають про нього, але вимовляти синове ім'я в цьому гніздовищі смерті він не міг.
— Сам, — сказав він, — я завжди був самотнім... Хто хоче йти на риск відкрить і нових теорій у науці, повинен бути готовим до самотності...
— Повторюю: нас не цікавлять категорії моральні. Я питаю, хто ваші спільники?
— Спільники? В чому?
— У вашій роботі.
— В якій роботі? Я ж сказав, що праця вченого вимагає...
— Нас не цікавить ваша праця вченого... Нас цікавлять ваші спільники по підривній роботі проти райху... Тут, у Києві...
— Здається, ви сказали, що тут не жартують? — холодно нагадав Отава. — Що мають означати ваші слова?