Розділ 8
Наступної п’ятниці, коли вони зібралися, як завжди, на вечерю, Квінн поділився з ними новиною. Він зафрахтував «Моллі Б» на все літо до вересня, коли він планує від’їхати. Відтак він запросив їх обох на наступні вихідні. Цього разу Джек не міг, бо вже домовився їхати на пікнік зі своєю новою дівчиною та її друзями. Але Меггі надзвичайно зраділа.
— Ви й правда цього бажаєте, Квінне? Я не хочу бути набридливою чи нав’язливою. І боюсь бути тягарем для вас.
— Я б не запрошував вас, якби не хотів, щоб ви погодились. Я вирушаю на ній завтра. Ви хочете прийти?
Дивлячись на нього з сором’язливою посмішкою, вона погодилась.
Та субота була ідеальним днем для виходу в море. Він зустрівся з нею біля своїх дверей. Меггі була у грубо сплетеному білому светрі, джинсах та у своїх яскраво-червоних кросівках, що в його очах робило її схожою на дитину. Був холодний вітряний день, мало не штормовий, і вони вийшли з гавані на чималій швидкості. Море було суворе, і він бачив, що Меггі це подобалось. Стюардеса заслабла на морську хворобу, й обід для них приготував один із матросів. Їм подали сандвічі й чай, і вони їли їх просто на палубі, і Меггі посміхалася, сидячи поряд із ним. По обіді з’явилося сонце. Повечеряли вони також на кораблі й повернулись додому щасливі й розслаблені.
— Так чудово, що ви запрошуєте мене на корабель, я навіть і не знаю, чим заслужила це, — вдячно сказала Меггі, коли вони їхали додому. Він змінив її життя своєю добротою й шляхетністю, а також і цими подорожами на борту «Моллі Б». Вона не могла збагнути, як віддячити йому, а коли сказала йому про це, то у відповідь почула, що йому просто добре в її товаристві. Квінн сказав, що завтра знову іде на кораблі, і знову запросив її. — Чи не буде це нахабством? — чесно запитала вона, і він розсміявся.
У його голосі останнім часом з’явилося щось легке й щасливе. Його дружба з Джеком і Меггі полегшила тягар життя. Він виглядав щасливішим і не таким похмурим.
— Зовсім не нахабство. Я можу поїхати сам, як тільки захочу цього. Я таки збираюся поплавати на ній сам два дні на цьому тижні. Але завтра я не хочу бути сам. Чому б вам не поїхати зі мною?
Вона бачила по його очах, що він говорив саме те, що думав, до того ж їй також було добре в його товаристві. Отже, вона поїхала з ним.
Погода стояла сонячна, дув легкий бриз. Вони підпливали до острова Янголів і засмагали на палубі — Квінн у плавках, а вона в купальнику. А коли того вечора вони зійшли на берег, Меггі відчула, що вони стали друзями на все життя. По дорозі додому він говорив про Джейн. Він розповів їй про ті вірші, які Джейн присвятила йому, більшість із яких він і не читав до її смерті. Але коли він говорив про це зараз, у його голосі звучав не так біль утрати, як гордість. Нещодавно до нього почало повертатися здоров’я.
— Це просто приголомшує: ви довго думаєте, ніби знали когось, а потім з’ясовуєте, що зовсім ні, — мовив він замислено, а Меггі посміхнулася, зітхнула та глянула на нього.
— Я відчуваю те саме щодо Чарльза, але не так, як це було у вас, а зовсім навпаки. Коли він пішов, я запитувала себе, чи знала я, ким він був протягом вісімнадцяти років нашого шлюбу. Це дивне почуття і в моєму випадку не дуже добре. Гадаю, після смерті Ендрю Чарльз зненавидів мене. Йому треба було на когось перекласти провину, і він обрав мене.
Вона пережила подвійну травму, втративши їх обох, і Квінн міг тільки здогадуватись, чого це їй коштувало. Він побачив це по її очах того дня, коли вони зустрілися вперше, наступного дня по тому, як вона отримала заяву про розлучення. То не було для неї несподіванкою, але все одно це мало зробити їй боляче, і він міг лише здогадуватись, наскільки боляче. Її чоловік завдав їй останнього удару, і це підкосило її, та, здається, вона потроху спиналася на ноги. Дружба з Квінном стала для неї могутнім джерелом сили й душевного спокою, та й для Джека також. Саме Квінн був для обох чимось на кшталт якоря. Джек був спільною ланкою для них усіх. А Меггі несла світло, радість, добро для Квінна значно більшою мірою, ніж вона могла подумати чи уявити собі. Він радів від тепла її душі, від її енергії, стриманого гумору та від її доречних дотепів. Але понад усе його приваблювали її ніжність і здатність до співчуття, спрямованого до нього і Джека. У ній було щось материнське, а обидва чоловіки — і Квінн, і Джек, — самі того не усвідомлюючи, потребували саме цього і навіть тужили за чимось таким. Вона ніби стала підтримкою для двох загублених хлопчаків, якими кожен із них був до того, як усі зустрілись. А тепер вони всі стали сильніші.