— Не будьте таким суворим до себе, — зважено відповів Джек. Він добре знав, яким є Квінн.
— Я маю бути саме таким, Джеку. Інакше я буду суворим до когось іншого. Я не можу знову стати таким самим, принаймні стосовно Меггі. Вона задосить настраждалась у своєму житті. — Квінн любив її, але він сам буде останнім, хто довідається про це.
А наприкінці червня Квінн запросив її поїхати з ним до Голландії подивитись на його корабель. Навесні він бував там двічі або тричі, щоб перевірити, як ідуть справи, а цього разу він захотів показати вітрильника їй. Він оплатив їй вартість квитка. Вона вагалася, чи прийняти цей подарунок, бо для неї він був дорогим, і Квінн знав це. Він наполіг, щоб вона таки прийняла його запрошення, і Меггі була дуже схвильована, коли вони таки рушили. Вони полетіли до Лондона нічним рейсом, а звідти до Амстердама. Він забронював для них в «Амстелі» гарний двокімнатний номер. Їй здавалось, ніби вона померла й опинилась у раю. Сама ж не могла дочекатися, щоб побачити корабель. Упродовж місяців вона стільки разів бачила тільки креслення, тому й так хотіла побачити його наживо, а йому також кортіло показати його їй. Він ніби показував їй свій новий будинок.
Кілька годин вони відпочивали в «Амстелі», а по обіді вирушили в порт. В Амстердамі стояв гарний сонячний день, що, як знав Квінн, буває нечасто. Коли Меггі побачила корабель, у неї немов зупинилося серце. На кілька хвилин їй відібрало мову, очі наповнилися слізьми. За все своє життя вона не бачила нічого кращого, і то був його світ, куди він запросив її.
— О Господи, Квінне, це просто немислимо!
З того місця, звідки Меггі дивилась на нього, корабель виглядав не як вітрильник, а радше як океанський лайнер. Квінн будував його просто величезним. Вони ввійшли в гідравлічний ліфт, щоб піднятись на борт, і Меггі була вражена тим, що роботи з інтер’єру було майже виконано, і це знову нагадало їй, як скоро Квінн від’їде. Але зараз вона не думала про це, а щиро ділила з ним радість, споглядаючи його вітрильник. Він пишався тим враженням, яке все побачене справило на неї. Він навіть і не очікував, що її реакція буде такою бурхливою. Меггі виявляла щире, непідробне захоплення його виробом і надзвичайно захоплювалась ним самим. Це була його величезна справа, яку вона всім серцем підтримувала.
Другу половину дня вони провели в порту з Темом Хаккером та його синами, вони вже перейшли до інших креслень. Вони завжди чекали на нього, щоб супроводжувати його до корабля, і пропонували вдосконалення за новітніми розробками.
Квінн і Меггі вечеряли в готелі й повернулись у док на світанку наступного дня. Вона встала разом із ним дуже рано, захоплено споглядаючи все те, що траплялось їм дорогою в порт. Жінка була безмежно вдячна Квіннові за те, що він узяв її з собою. Вона знала: він показує їй усе це тому, що вона багато важить для нього. Його хвилювання було настільки відчутним, коли він знов і знов ходив по човну разом із Хаккерами. Меггі мовчки простувала за ним, слухаючи, що ж вони ще пропонували Квіннові. І вона знову дивувалась із масштабів тих робіт, які вони виконали.
Головний салон було обшито дубовими панелями, як і всі каюти. Особливо розкішною виглядала особиста каюта Квінна, а всі ванні кімнати були теж оздоблені найкращим італійським мармуром. Звичайно ж, усі палуби були обшиті деревом, і все ще тривала робота в надбудові. Сам корабель фарбували в темно-синій колір, а надбудова мала бути сріблястою. Він перебрав для яхти сотні назв і зупинився на одній — «Нічний політ», на честь книги Антуана де Сент-Екзюпері, яку Квінн дуже любив ще від своєї юності.
Меггі легко могла уявити, як він плистиме крізь ніч з одного екзотичного місця до іншого, і його самотні мандри дуже нагадуватимуть шлях пілота в нічному небі під зорями, коли мандрівник і судно зливаються в одне. Навіть сам колір корабля нагадував їй нічне небо зі сріблом зір. Це ім’я народжувалося дуже довго. І коли вони нарешті пішли, всі основні питання з Хаккерами було розв’язано.
Увечері вони забрали речі з готелю й рушили до аеропорту, щоб сісти на літак до Парижа. Вони збирались провести день у Парижі, але згодом передумали. Меггі була дуже рада побачити корабель, для чого вони, власне, й прилітали, і цього було досить. Тож вони провели годину в аеропорту Шарля де Голля, а потім сіли на нічний літак до Сан-Франциско. І через різницю в часі вони мали прибути до Сан-Франциско опівночі. То була коротка подорож, але змістовна для кожного з них. Коли вони вмостились у своїх кріслах, вона подарувала йому довгу вдячну посмішку й поцілувала.