МАТИ: Вітька знає, про що я. Якщо ми їй чимось не вгодили, це не значить, що вона має цю думку нав’язувати тобі.
ШАРКА (лежачи на землі): Жодної добровільної госпіталізації. Я нічого не підпишу.
БАТЬКО: Що каже?
ШАРКА: Якщо ви мене туди запроторите, я вб’ю себе.
МАТИ: Шарко, дівчинко моя, заспокойся. (Намагається підвести Шарку з підлоги.) Будь ласка, допоможіть хтось.
ІВАН (заходить через двері номер чотири): До нього все залітає, мов у криницю. Закладаюся, що знов усе верне. Шарінко, що таке? Що вони з тобою зробили?
ШАРКА: Він такий жорстокий, Іване. Суворий.
ІВАН: Не бійся, Шарінко. Я тебе не віддам. Ані лікарям, ані прокуророві.
ДУШАН: Адвокатське бюро «Помпе і Помпе», досвідчений державний захисник удів і сиріт.
ШАРКА: Він мене розуміє. А ти — монстр. Хто вигадав, що моє місце в божевільні? Хто мене туди вперше затягнув? Ти, лише ти. Я ж просила: «Дайте мені день-два виспатися як слід». Але ти невпинно: «До божевільні, до божевільні». Я розумію. Тобі йдеться про спадок. Про дім. Про купу цегли. Але в божевільні місце саме тому, хто заради бісової купи цегли готовий знищити людину.
МАТИ: Тихенько, Шарко.
ІВАН (відводить Шарку до дверей номер два): Правильно. Ходімо, ляжеш, візьмеш ліки.
ШАРКА: Я не братиму цей дурман.
ІВАН: Поговоримо.
ШАРКА: Намарно. Не буду. (Виходять через двері номер два.)
ВІТЬКА мовчки йде за ними.
БАТЬКО: Що каже?
МАТИ: Не вдавай, що не почув.
БАТЬКО: Хто не прийшов? Іван?
МАТИ: Ти мене знов залишаєш на самоті?
БАТЬКО: Але ж він тут. Чи ні? (Прямує до дверей номер три.) Іванку.
МАТИ: Едо, це нова ситуація
ДУШАН: Нова? Шарка не може залишатися наодинці. Інакше вона це зробить знов.
МАТИ: Що зробить? Що вона, на твою думку, вже робила?
ДУШАН: Дрібниці: перерізала собі вени.
БАТЬКО (повертається з дверей номер три): Що каже?
ДУШАН: Переріже собі вени, як тоді в Гейдельбергу.
БАТЬКО (йде до дверей номер три): Байки.
ДУШАН: Це ти за нею туди їздив чи я?
МАТИ: Едо, прошу тебе, не йди.
ВІТЬКА (заходить дверима номер два, несе тацю зі сніданком: яєшню, чай, каву, тости, масло, джем, сир, шинку, сосиски, яблука, апельсини, банани, помідори, огірки і кладе все на журнальний столик): Будь ласка, сніданок — і смачного. (Батько щезає в дверях номер три, зачиняє за собою двері.) У Гейдельбергу. Вени. Несусвітні байки.
МАТИ: Едо, куди ти йдеш?
БАТЬКО: Працювати.
МАТИ (до зачинених дверей номер три): Ти сказав, що ми разом поснідаємо. Едо!
БАТЬКО (кричить із глибини підвалу через зачинені двері): Гедо!
ТЕТЯНА (кличе з-поза дверей номер чотири): Іване! Іване! Та Іване!
ІВАН (убігає дверима номер два, забігає в двері номер один, бере пелюшку і прямує до дверей номер чотири): Біжу, золотко. Уже.
МАТИ (відчиняє двері номер три, кличе): Едо, чому ти це робиш? Поводься чемно. Ти ж можеш. Едо, снідання.
БАТЬКО: Яке видання?
ДУШАН: Принаймні ти почастуйся.
МАТИ: Душане, ти нас лише лякаєш, правда?
ДУШАН: Чим? Що вона це повторить? Хіба ти не бачиш? У неї рецидив.
МАТИ: Не вдавай лікаря.
ДУШАН: Вона й далі наминає консервовані ананаси?
МАТИ: А що, не можна?
ДУШАН: У Гейдельбергу це зробила кришкою від консерви.
ВІТЬКА: Душане, цей паштет діє унікально. Але я тебе попереджаю. Ризикуєш. (Виходить дверима номер два.)
МАТИ: Лікарі сказали, що вона перевтомилася.
ДУШАН: Доки не зробила це. Відтак діагностували: маніакально-депресивний психоз.
МАТИ: У виписці зазначено: перевтома.
ДУШАН: Аби нас із нею взяли на звичайний рейс. Інакше мав би прибути спеціальний літак від Червоного Хреста. А такого не було.
МАТИ: Засипалася на іспиті. Це її вибило з рівноваги.
ДУШАН: Навпаки. Захворіла, тому й провалила екзамен, а вже потім зробила це. Знов захворіла, не дбала про дитину. Ще раз — і пішла з роботи. Тепер уже вчетверте, тому Павел здався. Якби ви тоді визнали, що вона хвора і вчасно полікували, він ніколи не залишив би її.
МАТИ: А хіба він тобі не похвалився? Має іншу.
ДУШАН: Павел? Після того, що він пережив зі Сарою, мабуть, щонайменше з рік на жінку навіть не гляне.
ІВАН (заходить через двері номер чотири, тримає в руці пелюшку): Він шалено життєздатний. Якби я так проблювався, три дні не жер би. А малий преспокійно наминає далі.
МАТИ: Іванку, скажи йому це.
ІВАН: Міністрові? Мені начхати на нього. (Прямує до дверей номер один.)