— У якій будівлі Папа Римський? — спитала одна пані. Це підслухала письменниця Тереза Дін, авторка щоденної колонки про виставку.
— Папи тут немає, мадам, — відповів поліцейський.
— А де ж він?
— В Італії, в Європі, мадам.
Жінка насупила брови:
— Це ж де?
Уже переконаний, що пані жартує, поліцейський весело відказав:
— Три квартали понад лагуною.
Пані спитала:
— А як мені туди пройти?
Ще один гість, шукаючи виставку воскових фігур, спитав у гвардійця:
— Чи не підкажете, де тут штучних людей показують?
Той був сказав, що не знає, аж тут втрутився ще один відвідувач:
— А я про них чув, — сказав він. — Це в Будинку жінок. Спитайте там, де жіночий комітет…
Один відвідувач, який втратив обидві ноги й ходив виставкою на протезах і милицях, мав, як видається, особливо обізнаний вигляд, бо якийсь інший гість закидав його питаннями, доки нарешті безногий пан поскаржився, що втомився від такої кількості питань.
— Ну тільки одне у вас спитаю, — не відставав той, — і більше вас не потурбую.
— Ну і яке ж ваше питання?
— Чи не скажете, як ви втратили ноги?
Чоловік на милицях погодився відповісти тільки за умови, що подальших питань не буде. Більше він не відповідатиме. Чи це зрозуміло?
Допитувач погодився.
Чоловік, цілком свідомий того, що його відповідь викличе додаткові питання, відказав:
— Їх відкусили!
— Відкусили?! Як…
Але ж домовлялися! Чоловік на милицях, посміюючись, пошкандибав геть.
Поки виставка боролася за відвідувача, на вистави Буффало Білла ходили дивитися десятки тисяч людей. Коли б Коді тоді отримав концесію, про яку просив, то ті натовпи платили би за вхід до Джексон-парку та підвищували б виставці й відвідуваність, і прибуток. Коді також міг виступати в неділю і, не перебуваючи на території ярмарку, не мусив віддавати половину прибутку Виставковій компанії. Півроку, поки виставка тривала, на 318 виставах Коді побувало в середньому по 12 тисяч людей — разом майже чотири мільйони.
Часто Коді переманював до себе відвідувачів. Головний вхід на його вистави був поруч із найбільш людним входом на ярмарок, так що дехто гадав, що шоу Білла — це і є Всесвітня виставка, і, кажуть, ці люди повернулися додому задоволені. У червні група ковбоїв організувала перегони на тисячу миль із Чадрона (штат Небраска) до Чикаго на честь виставки, і планували її завершувати в Джексон-парку. Приз був щедрий — тисяча доларів. Коді додав до нього ще п’ятсот і красиве сідло, щоб перегони закінчилися на його власній арені. Організатори погодилися.
Десять вершників, зокрема Гримучий Піт і, за чутками, колишній небраський бандит Док Міддлтон, стартували від готелю «Baline» у Чадроні зранку 14 червня 1893 року. За правилами перегонів, кожен вершник має починати з двома кіньми й зупинятися на низці пунктів на шляху. Найважливішим пунктом був такий: фінішну пряму вершник має перетинати одним з тих двох коней, які виходили з ним на старт. У цих запеклих перегонах було чимало порушень правил і травм у тварин.
Міддлтон зійшов із дистанції невдовзі після того, як домчав до Іллінойсу. Іще четверо теж не фінішували. Першим вершником, який перетнув фінішну пряму, був залізничник Джон Беррі верхи на коні на ім’я Пойзон (Отрута), він примчав на арену «Дикого Заходу» 27 червня о 9:30 ранку. Шикарний Буффало Білл, весь у білій оленячій шкірі зі сріблом, привітав переможця, а разом з ним — вся трупа «Дикого Заходу» і десять тисяч чиказців. Проте Джон Беррі мав погодитися лише на призове сідло, оскільки потім виявилося, що невдовзі після старту він сів із кіньми в потяг на схід і з комфортом проїхав першу сотню миль.
Коді знову затьмарив Всесвітню виставку в липні, коли офіційні особи виставки відкинули клопотання мера Картера Гаррісона подарувати один день безкоштовного відвідування чиказьким дітям із бідних родин. Дирекція вирішила, що він просить забагато, з огляду на те, що вони з усіх сил борються за відвідувачів, які б платили. Кожний повний квиток, кожний половинний дитячий квиток для них важив. Буффало Білл, не гаючись, оголосив на «Дикому Заході» День босяка й запропонував кожній чиказькій дитині безкоштовний квиток на потяг, вільний вхід на його виставу й на територію табору «Дикого Заходу», а також стільки цукерок і морозива, скільки вона подужає з’їсти.