Той візит відбувався не дуже гарно.
Інфанта мала двадцять дев’ять років і, за словами чиновника держдепартаменту, була «доволі гарна, граційна й розумна». Вона прибула за два дні до того потягом із Нью-Йорка, і її доправили з вокзалу просто до «Палмер-гаусу», де оселили в найрозкішнішому номері. Чиказькі патріоти сприймали її візит як першу дійсну можливість продемонструвати нову вишуканість міста й довести світові (чи хоча б Нью-Йорку), що Чикаго вміє гідно прийняти королівську особу й перетворити свинячу щетину на пензель митця. Першим попередженням, що все може піти не за планом, виявилося, мабуть, телеграфне повідомлення з Нью-Йорка, з якого народ дізнався скандальну новину: молода принцеса палить цигарки!
Надвечір першого дня в Чикаго, у вівторок 6 червня, інфанта тихенько вислизнула з готелю інкогніто разом із фрейліною та помічником, якого їй надав президент Клівленд. Їй надзвичайно подобалося невпізнаною гуляти містом: «Немає, власне, цікавішої забави, аніж походжати серед тлумів люду, зануреного в читання газетних статей про мене; поряд із тими статтями була моя світлина, на якій я більш-менш на себе схожа», — писала інфанта.
Уперше вона побувала в Джексон-парку у вівторок 8 червня, саме того дня, коли закрутилося творіння Ферріса. Її супроводжував мер Гаррісон. Натовпи роззяв плескали в долоні, бачачи її, просто тому, що вона королівського роду. Газетярі називали її Королевою ярмарку й писали про її візит на перших шпальтах. Але для неї це було доволі нудно та втомливо. Вона заздрила тій свободі, яку бачила в поведінці жінок Чикаго. «Розумію не без жалю, — писала вона до матері, — що, коли цей прогрес колись докотиться до Іспанії, для мене буде вже запізно ним тішитися».
Наступного ранку, в п’ятницю, вона відчула, що з офіційними обов’язками покінчено, й була налаштована просто погуляти. Наприклад, вона відмовилася від запрошення Комітету з церемонії, а натомість їй прийшла фантазія пообідати в німецькому селищі.
Чиказьке світське товариство, проте, тільки розігрівалося. Інфанта — особа королівської крові, і прийняти її слід по-королівському. Того вечора інфанту внесли до списку запрошених на прийом до Берти Палмер у будинку Палмерів на Лейк-шор-драйв. Готуючись, місіс Палмер замовила трон на постаменті.
Вражена тим, що прізвище дами, яка її запросила, і назва готелю збігаються, інфанта вирішила дізнатися, що це за знак. Виявивши, що Берта Палмер — дружина господаря готелю, вона завдала їй такої образи, якої Чикаго їй ніколи не могло забути чи пробачити. Інфанта оголосила, що за жодних умов не стане гостею «дружини господаря заїжджого двору».
Однак дипломатія взяла гору, і вона погодилася завітати. Настрій у неї від того лише зіпсувався. Увечері після цілоденної спеки линув сильний дощ. Коли Евлалія дісталася до дверей місіс Палмер, її білі атласні пантофлі повністю просякли водою, і церемонному терпінню її настав край. Вона відбула там лише годину, після чого втекла.
Наступного дня вона не прийшла на офіційний обід до Будинку адміністрації і знову тихо підкріплялася в німецькому селищі. Того вечора вона на годину спізнилася на концерт у Фестивальній залі, організований на її честь. Зала була заповнена під зав’язку членами найвпливовіших родин Чикаго. Відбула вона там п’ять хвилин.
Новини про її візит у газетах набули ображеної тональності. У суботу 10 червня «Tribune» пирхала: «Її Високість… має звичку ігнорувати програму й діяти лише за своїм настроєм». Газети раз у раз писали про схильність високої гості діяти «за своєю королівською волею».
Насправді інфанті почало подобатися Чикаго. Їй було приємно гуляти виставкою, а особливу симпатію в неї викликав Картер Гаррісон. Вона подарувала йому золотий портсигар, оздоблений діамантами. Незадовго до від’їзду, призначеного на середу, 14 червня, вона написала матері: «Мені буде шкода залишати Чикаго».
А от Чикаго за її від’їздом не шкодував. Якщо вона раптом встигла купити того ранку в середу свіже число «Chicago Tribune», то прочитала там ущипливу передову статтю, де, зокрема, писалося: «Королівська особа — то, як мінімум, складний клієнт для республіканців, а з іспанською королівською особою клопоту особливо багато… Висока гостя взяла за правило всюди приходити запізно, а йти зарано, залишаючи всіх шкодувати, що вона не прийшла ще пізніше й не пішла ще раніше, а може, що вона взагалі прийшла».