Біле місто покликало людей до себе й узяло їх під захисне крило. Чорне місто тепер радо прийняло їх назад — до холодів передзим’я, бруду, голоду й насильства.
Голмс теж відчував, що з Чикаго йому час від’їжджати. Тиск кредиторів і родичів, які розшукували зниклих, став занадто сильним.
Спочатку він підпалив верхній поверх свого «замку». Шкода від вогню була мінімальна, але він зажадав 6000 доларів за страховим полісом, придбаним на ім’я свого вигаданого alter ego — Гайрама С. Кемпбелла. Ф. Дж. Кауві, який проводив розслідування для однієї зі страхових компаній, відчув, що тут не все чисто, і вирішив придивитися уважніше. Хоч чітких доказів підпалу Кауві й не знайшов, але залишився переконаним, що пожежу розпочав Голмс чи хтось із його поплічників. Він порадив страховій компанії гроші видати, але тільки особисто в руки Гайрамові С. Кемпбеллу.
Голмс по гроші сам прийти не міг, адже тепер Кауві знав його в лице. Зазвичай у подібних випадках він просто наймав когось, гримував його «під Кемпбелла» й доручав забрати те, що треба, але останнім часом він ставав дедалі обережнішим. Опікуни Мінні Вільямс прислали довірену особу, такого собі Вільяма Кеппа, щоб той шукав Мінні й захищав її власність. Опікун Анни — превелебний доктор Блек — найняв приватного детектива, і той прийшов до будівлі Голмса. Також продовжували надходити листи від Сіґрандів, Смайтів та інших батьків. Ніхто ще не звинувачував Голмса в нечесності, але нова хвиля запитань і шукачів була потужніша, опосередковано-звинувачувального тону побільшало, нічого подібного ще в Голмса не бувало. Гайрам С. Кемпбелл по свої гроші так і не прибув.
Але Голмс виявив, що розслідування Кауві мають небезпечніший побічний ефект. Розшукуючи інформацію про Голмса, той зміг підбурити всіх кредиторів Голмса, об’єднати їх — і торгівців меблями, і постачальників заліза, і виробників велосипедів, і решту, яких Голмс дурив ось уже п’ять років. Кредитори тепер разом оплатили послуги юриста Джорджа B. Чебмерлена, радника інкасувальної агенції Лафаєтта в Чикаго, і той не давав Голмсові спокою, ще відколи той не заплатив пічникам за вдосконалення печі в підвалі. Пізніше саме Чебмерлен скаже, що найпершим у Чикаго запідозрив, що Голмс — злочинець.
Восени 1893 року Чебмерлен зв’язався з Голмсом і покликав до свого кабінету на зустріч. Голмс гадав, що зустріч із Чебмерленом відбудеться сам-на-сам, але, прибувши на місце, виявив там людей із двадцять — кредиторів з їхніми адвокатами й детектива з поліції.
Голмс здивувався, але не розгубився. Він потискав усім руки, спокійно дивився в очі розлюченим кредиторам. Пристрасті одразу охололи на кілька градусів. Він умів так впливати на людей.
Чебмерлен запланував ту зустріч як пастку, хотів, щоб машкара ввічливого спокою впала з Голмса, і був приголомшений тим, наскільки той може залишатися безтурботним попри рівень ненависті, сконцентрованої в тому приміщенні. Чебмерлен сказав Голмсові, що разом він винен усім кредиторам щонайменше 50 тисяч доларів.
Голмс із цілком серйозним виразом обличчя прийняв ці претензії. Він розуміє їхні переймання. Він пояснив причину своїх помилок. Його амбіції бігли попереду здатності платити борги. Усе було б добре, і борги б він усі сплатив, коли б не паніка 1893 року, яка геть розорила його й знищила всі його надії, як і в безлічі інших людей і в Чикаго, і по всій країні загалом.
Чебмерлен із неймовірним подивом побачив, що дехто з кредиторів співчутливо закивав.
Очі Голмса сповнилися сльозами. Він від щирого серця просив пробачення. І запропонував вихід: він розрахується з боргами, давши групі кредиторів закладну під заставу всякого свого майна.
Чебмерлен ледь не розреготався, але один із юристів, присутніх у кабінеті, справді запропонував усім пристати на пропозицію Голмса. Чебмерлена це приголомшило: Голмс своєю облудною «душевністю», схоже, вгамував гнів кредиторів. Кілька хвилин тому вони привели детектива, щоб той заарештував Голмса, щойно той увійде до кабінету. А зараз вони готові обговорювати з ним, що робити далі.
Чебмерлен сказав Голмсові почекати в сусідній кімнаті.
Голмс так і вчинив. Спокійно став чекати.
У ході наради, де атмосфера ставала дедалі гарячішою, той юрист, який пропонував прийняти від Голмса оту закладну, вийшов з Чебмерленового кабінету буцімто попити води. Він поговорив із Голмсом. Що саме тоді сталося, зрозуміло не до кінця. Чебмерлен пізніше стверджував, той юрист надзвичайно образився, що його пропозицію не прийняли — і розповів Голмсові: кредитори знову схиляються до думки про його арешт. Також можливо, що Голмс просто купив у нього цю інформацію чи розчулив «щирим» каяттям і слізьми, — і той розповів йому, що хочуть зробити кредитори.