Юрист повернувся на зустріч.
Голмс утік.
Невдовзі Голмс поїхав до Форт-Ворта в штат Техас, аби там як слід скористатися землею Мінні Вільямс. У нього на цю нерухомість були плани. Частину ділянки він продасть, а на решті збудує триповерхову споруду — десь таку, як в Інґлвуді. А поки що він скористається нею, щоб забезпечити чинність своїх розписок. Він збирався вести життя приємне й заможне, принаймні доти, доки настане час переїхати ще кудись. Він узяв із собою помічника Бенджаміна Пайтзеля і нову наречену — тендітну красуню міс Джорджіану Йоук. Щойно перед від’їздом із Чикаго Голмс застрахував життя Пайтзеля у філадельфійській страховій компанії «Fidelity Mutual Life Association» на 10 000 доларів.
Настає ніч
Протягом жовтня відвідуваність ярмарку різко зросла: дедалі більше людей розуміли, що часу подивитися на Біле місто залишається обмаль. 22 жовтня квитки купили 138 011 людей. Минуло два дні — і відвідувачів з квитками вже стало 244 127. Щодня на оглядовому колесі каталося 20 тисяч людей, на 80 % більше, ніж на початку місяця. Усі сподівалися, що відвідувачів ставатиме ще більше, і День закриття поб’є рекорд, встановлений на День Чикаго.
Щоб привабити людей на завершальну церемонію, Френк Міллет запланував цілий день гулянь із музикою, промовами, феєрверками й навіть «висадку Колумба» на з копіях «Ніньї», «Пінти» і «Санта-Марії», які в натуральний розмір зробили в Іспанії спеціально для виставки. Міллет покликав акторів на ролі Колумба та його капітанів; команди набиралися з чиказьких матросів. Міллет позичив тропічні дерева й інші рослини з Будинку садівництва, їх розставили на березі озера. Також він збирався засипати берег осіннім листям — дубовим і кленовим — на знак того, що Колумб прибув восени, хоча пальми не дуже поєднувалися з опалим листям. Прибувши, Колумб мав кинути меч на землю й проголосити Новий Світ землею Іспанії, а його команда тим часом прибере таких поз і стане так, як на двоцентовій поштовій марці на честь відкриття Америки. Тим часом, як писали в «Tribune», індіанці, найняті з команди Буффало Білла й різних частин виставки, будуть «обережно придивлятися» до тих, хто сходить на берег, щось вигукувати та бігати «туди й сюди». Цієї історичною реконструкцією Міллет сподівався перенести глядачів «на 400 років назад», незважаючи на те, що іспанські кораблі до берега підведуть парові буксири.
А перед тим ще мав відбутися знаменний день для мера Гаррісона — День американських міст у суботу 28 жовтня. П’ять тисяч мерів і членів міських рад прийняли його запрошення на ярмарок, зокрема й мери Сан-Франциско, Нового Орлеана й Філадельфії. Чи прибув мер Нью- Йорка — історія мовчить.
Того ранку Гаррісон, на радість газетярам, проголосив: так, чутки про нього та юну міс Ені Говард — правдиві, і понад те, пара збирається одружитися 16 листопада.
Слава прийшла до нього по обіді, коли він звернувся з промовою до мерів, які зібралися на святі. Його друзі згадують, що він ніколи не виглядав настільки красивим і сповненим життя.
Він возвеличив дивовижне перетворення Джексон-парку. «Погляньте на нього зараз! Оці будівлі, ця зала, ця мрія поетів багатьох століть, це дерзання самих лише шалених архітекторів». Він сказав слухачам також: «Я сам відродився до життя, — може, тут малося на увазі кохання до міс Говард, — і переконаний: колись я побачу день, коли Чикаго буде найбільшим містом в Америці й третім на земній кулі». На той час мерові було шістдесят вісім, але він проголосив: «Я збираюся прожити більше, ніж півстоліття, і в кінці тієї половини століття Лондон тремтітиме, боячись, що Чикаго його перевершить…»
Поглянувши на мера Омахи, він люб’язно запропонував прийняти Омаху в склад Чикаго.
Потім він змінив тему. «Мені стає зле, коли я дивлюся на цю величну Виставку й думаю, що їй дадуть розсипатися на прах», — промовив він. Він сподівався, що зникнення буде швидким, і процитував нещодавні слова Бьорнема: «“Відпустіть її. Вона має відійти, то відпустіть її. Піднесімо до неї смолоскип і спалімо її”. І я з ним згодний. Якщо ми не зможемо зберегти її ще на рік — то я за смолоскип, і за спалення, і за те, щоб відпустити її в ясне небо до вічного раю».
Прендерґаст уже не витримував. Його візит до кабінету муніципального юриста-консультанта — до свого за правом кабінету — став таким приниженням. Вони взяли його на глум. Осміяли. Але ж Гаррісон обіцяв йому роботу! Як же привернути увагу мера? Жодні поштівки не допомогли. Ніхто йому не писав, ніхто не сприйняв його серйозно.