Цієї першої, лютої зими фотограф Бьорнема Чарльз Арнольд зробив геть інакшу серію знімків. На одному — Будинок машинобудування, засмічений і закіптюжений. На стіні плями темної рідини. Під колоною стоїть велика коробка — очевидно, там мешкає хтось бездомний і безробітний. «Яке запустіння, — пише Тереза Дін, побувавши в Джексон-парку 2 січня 1894 року. — Прийшовши, шкодуєш, що це бачиш. Коли б навколо не було стільки очей, хочеться здійняти руки в молитві та благати, щоб усе повернулося. Здається такою підступною жорстокістю дати нам оце видіння, подарувати нам мрію, дозволити побувати півроку в раю — а потім забрати його геть із нашого життя».
Через шість днів після її візиту почалися перші пожежі, згоріло кілька споруд, зокрема славнозвісний Перистиль. Наступного ранку «Велика Мері», подряпана й засмічена, маячила над пейзажем, спотвореним покрученою і почорнілою сталлю.
Та зима стала суворим випробуванням для американських робітників. В очах робочого люду Юджин Дебс і Семюел Ґомперс дедалі більше набували рис рятівників, а торговельні «королі» — дияволів. Джордж Пуллмен і далі скорочував платню й кількість працівників, а плату за помешкання не знижував, хоча в скарбниці компанії вже було понад 60 мільйонів доларів готівкою. Друзі попереджали Пуллмена, що він даремно впирається, як осел, що він недооцінює гнів своїх працівників. Він вивіз сім’ю з Чикаго, сховав свою найкращу порцеляну. 11 травня 1894 дві тисячі працівників Пуллмена оголосили страйк за підтримки Американської профспілки залізничників на чолі з Дебсом. У країні почалися й інші страйки, і Дебс почав планувати загальноамериканський страйк у липні. Президент Клівленд послав федеральні війська до Чикаго й поставив на чолі їх генерала Нельсона Майлза, який раніше був маршалом виставки. Майлзові було на цьому новому місці дуже незатишно. Він відчував, що відбувається якесь безпрецедентне збурення, «більш загрозливе й серйозне за наслідками, аніж будь-що подібне раніше». Однак накази він виконував: вийшло, що маршал виставки тепер воює проти її будівників.
Страйкарі зупиняли потяги, палили вагони. 5 липня 1894 року стався підпал сімох найзначніших місць виставки — спроектованого Постом велетенського Будинку виробників і вільних мистецтв, Купола Ганта, Золотої брами Саллівена. У «Колі» чоловіки й жінки вилазили на дахи найвищих конторських будівель — «Рукері», Храму масонського братства, будинку Жіночого християнського товариства тверезості, — і на інші високі спостережні пункти, щоб бачити пожежу вдалині. Вогонь підносився на тридцять метрів догори в нічне небо й кидав зблиски далеко на поверхню озера.
Бьорнемове бажання, хоч і пізно, але здійснилося. «Жалю не було, — писали в «Chicago Tribune», — тільки втіха від того, що стихія, а не вандал, стирає з лиця землі прекрасне видиво Колумбівської пори».
Пізніше, наступного року, постало питання: «Сотні людей поїхали до Чикаго подивитися на виставку — і більше ніхто про них не чув, — писали в «New York World». — Список зниклих безвісти після закриття виставки доволі довгий, і в більшості випадків є підстави підозрювати злочин. Може, ці гості ярмарку, які ще ніколи не бачили Чикаго, за облудною рекламою знайшли дорогу до “замку” Голмса — і більше звідти не вийшли? Може, він поставив той “замок” так близько до території Виставки, щоб зібрати собі жертв, так би мовити, оптом?..»
Спочатку поліція Чикаго не мала жодних відповідей, крім зовсім очевидних: у Чикаго під час ярмарку дуже легко загубитися.
Таємниці «замку» Голмса, урешті, випливли на світло, але тільки завдяки наполегливості детектива з далекого міста — чоловіка, обтяженого власною жахливою втратою.
Частина IV. Викрите зло
