Ґеєр знав з листів Еліс, що їй ця мандрівка здавалася такою собі пригодою. У листі до матері від 20 вересня 1894 року Еліс писала: «Коли б ти, мамо, бачила те, що я!» У тому самому листі дівчинка пише, що їй не подобається солодка манера, в якій Голмс з нею спілкується: «Не люблю, коли мене називають “крихіткою”, “дитинкою”, “голубонькою” і подібними дурними словами». Наступного дня вона написала знову: «Мамо, а ти коли-небудь куштувала червоний банан? Я з’їла аж три. Вони такі здорові, що, коли береш у руку, великий палець і вказівний ледь торкаються». Від самого від’їзду з Сент-Луїса Еліс не отримувала жодних звісток із дому та хвилювалася, що мамі стало гірше. «Чи ти отримала від мене 4 листи, крім цього? — переймалася Еліс. — Ти ще хвора й лежиш, чи вже встаєш? Дуже хочу знати, як ти».
Одну річ детектив Ґеєр знав напевне: жодного з тих листів Керрі Пайтзель не отримала. Еліс і Неллі весь час писали мамі, коли були разом із Голмсом, і давали йому листи, щоб він їх відіслав. А він не відсилав. Невдовзі після арешту поліція знайшла в нього олов’яну коробочку, позначену «Власність Г. Г. Голмса». У ній лежали всілякі документи та з десяток листів від дівчат. Він їх зберігав у коробці, немов колекцію мушель із пляжу!
Отже, місіс Пайтзель була майже вбита горем і хвилюваннями, незважаючи на те, що Голмс зовсім нещодавно запевняв її, що Еліс, Неллі й Говард — у Лондоні, в Англії, під уважним наглядом Мінні Вільямс. Скотленд-ярд не знайшов слідів дітей. Ґеєр не дуже сподівався, що йому вдасться щось довідатися. Оскільки з моменту, коли дітей бачено, вже минуло майже півроку, Ґеєр писав: «Це завдання не видавалося дуже вдячним; та й усі зацікавлені особи були переконані, що дітей уже не знайти. Проте окружний адвокат вважає, що слід зробити останню спробу знайти їх — хоча б заради нещасної матері. Мене нічим не обмежували, а було сказано діяти на власний розсуд у пошуках і йти туди, куди мене вестимуть докази та знахідки».
Ґеєр розпочав пошуки увечері 26 червня 1895 року. Була спекотна літня ніч. Раніше в червні над Середньоатлантичними штатами встановився міцний антициклон, і температура повітря у Філадельфії трималася вище тридцятиградусної позначки. За містом стояла задушлива сирість. Навіть уночі в потязі, яким їхав Ґеєр, було парко. З одягу чоловіків здіймалися рештки запаху сигарного диму, на кожній зупинці було чути, як кумкають жаби й сюрчать цвіркуни. Ґеєр спав погано, уривками.
Наступного дня потяг котився паркими долинами Пенсільванії й Огайо, Ґеєр перечитував копії дитячих листів і шукав якихось зачіпок, які б могли задати напрям його пошукам. Листи не лише являли собою безсумнівне свідчення того, що діти були з Голмсом, а й містили географічні дані, які дозволили Ґеєрові приблизно окреслити маршрут Голмса з дітьми. Спочатку вони зупинилися в Цинциннаті.
Детектив Ґеєр дістався до Цинциннаті о 19:30 у четвер 27 червня. Оселився там у готелі «Палац». Наступного ранку він пішов до штаб-квартири тамтешньої поліції й коротко ознайомив суперінтенданта зі своїм завданням. Той відрядив на допомогу детектива Джона Шнукса, старого друга Ґеєра.
Ґеєр сподівався відтворити маршрут дітей від Цинциннаті й далі. Це було непросто. У нього майже не було ніяких знарядь, крім розуму, блокнота, кількох фотографій і дитячих листів. Разом із детективом Шнуксом вони склали список усіх привокзальних готелів Цинциннаті й стали обходити їх, шукаючи в реєстраційних книжках якихось ознак дітей і Голмса. Без сумніву, Голмс мав скористатися псевдонімом, тож Ґеєр взяв із собою знімки, навіть зображення скрині, яку взяли з собою діти — впізнаваної, із пласким верхом. Щоправда, листи писалися багато місяців тому. Ґеєр майже не сподівався, що хтось згадає чоловіка з трьома дітьми.
Але виявилося, що в цьому він помилився.
Детективи ходили від готелю до готелю. Сонце припікало дедалі дужче. Детективи поводилися люб’язно, ніколи не виявляли роздратованості, хоча й були змушені повторювати багато разів ту саму розповідь.
На Сентрал-авеню вони прийшли до невеликого готелю з не дуже дорогих — «Atlantic House». Як і в інших готелях, вони попросили на рецепції подивитися гостьову книгу. Спочатку вони відкрили її на сторінці п’ятниці 28 вересня 1894 року, коли Голмс, уже разом з Еліс, взяв із собою ще й Неллі з Говардом з їхнього дому в Сент-Луїсі. За здогадом Ґеєра, Голмс із дітьми дісталися до Цинциннаті пізніше того самого дня. Ґеєр провів пальцем по сторінці й зупинився біля запису «Алекс Е. Кук»: той чоловік, як було записано, подорожував із трьома дітьми.