Усе ж Белкнап Голмса недолюблював, але щирість нового родича його просто обеззброїла, коли Голмс попросив у нього чек на 2500 доларів, щоб допомогти оплатити витрати на новий будинок для себе і Мірти. Белкнап погодився. Голмс щиро йому дякував. Може, цій парі потрібен якраз новий будинок окремо від батьків, щоб перестати віддалятися одне від одного. Голмс пообіцяв вернути гроші, щойно справи йому дозволять.
Голмс повернувся до Інґлвуда та швидко підробив підпис Белкнапа на ще одному чеку на таку саму суму, збираючись використати її на будівництво готелю.
Коли Голмс наступного разу приїхав у Вільметт, він покликав Белкнапа подивитися будівлю в Інґлвуді й місце, яке обрали для Всесвітньої виставки.
Хоча Белкнап чимало читав про майбутній ярмарок і дуже хотів би побачити, де він відбуватиметься, думка провести в товаристві Голмса цілий день його не тішила. Голмс був чарівний і люб’язний, але щось у ньому Белкнапа насторожувало. Він точно не міг сказати, що саме. Дійсно, кілька наступних десятиліть психіатри та їхні наступники безуспішно мучилися, як можна визначити й точно описати, що саме в подібних голмсах створювало враження такої щирості й душевності, а водночас поширювало дивне відчуття, що цій людині бракує якогось важливого людського елемента. Спочатку психіатри описували такий розлад як «моральне слабоумство», а його носіїв — «моральними імбецилами». Пізніше увійшов в обіг термін «психопат», який уживався в пресі ще 1885 року в «Pall Mall Gazette» за редакцією Вільяма Стеда, де психопатія називалася «новою недугою» і було сказано: «Для психопата немає нічого святого, крім власної особи та своїх інтересів». Через півстоліття новий шлях відкрила книжка доктора Гарві Клеклі «Маска душевного здоров’я». Доктор описує типового психопата як «тонко сконструйовану машину рефлексів, яка здатна ідеально наслідувати людську особистість… Вони настільки майстерно відтворюють поведінку цілісної і нормальної людини, що той, хто оглядає такого пацієнта в клінічних умовах, не може з наукової чи об’єктивної точки зору пояснити, чому або чим саме ця людина не є справжньою». Ті, в кого такий розлад виявлявся в найчистішій формі, дістали в жаргоні психіатрів назву «психопатів Клеклі».
Коли Белкнап відмовився пристати на пропозицію Голмса, той, здається, помітно розчарувався і засмутився. Але ж ця поїздка просто необхідна, умовляв його Голмс, немовби бажаючи захистити власну честь, бажаючи продемонструвати Белкнапові свою платоспроможність і показати, що чек від Белкнапа став найнадійнішим із можливих вкладень капіталу. Мірта, здається, теж засмутилася.
Белкнап здався. Дорогою до Інґлвуда Голмс показував усілякі визначні місця: чиказькі хмарочоси, річку Чикаго, скотобазу. Сморід останньої, на думку Белкнапа, просто збивав з ніг, а от Голмс, здається, взагалі того запаху не помічав. Чоловіки вийшли з потяга на станції Інґлвуд.
Містечко було жваве. Кожні кілька хвилин проїжджали потяги. Кінні трамваї бігали туди-сюди Шістдесят третьою стрит посеред маси екіпажів і підвод. Хоч куди Белкнап дивився — всюди щось будувалося. Незабаром будівництв стане ще більше: підприємці почнуть активно готуватися до навали відвідувачів Всесвітньої виставки. Голмс окреслив родичеві власні плани. Він поводив Белкнапа своєю аптекою з мармуровими стійками та скляними баночками з речовинами шалених кольорів, потім повів родича на другий поверх, познайомив його з доглядачем будівлі Патріком Квінленом. Поводив Белкнапа численними коридорами будівлі, розповів, як буде влаштований майбутній готель. Белкнапові місце видалося дивним і похмурим; коридори завертали у якихось несподіваних напрямках.
Голмс спитав старшого родича, чи не бажає той піднятися на дах і оглянути, як іде будівництво. Той відмовився під вигаданим приводом, нібито він занадто старий і не зможе піднятися на таку висоту.
Голмс обіцяв йому прекрасні краєвиди Інґлвуда — може, навіть на сході можна буде роздивитися Джексон-парк, де скоро поставлять будівлі для ярмарку. Белкнап знову відмовився, цього разу ще енергійніше. Голмс зайшов з іншого боку. Запропонував Белкнапові переночувати в будівлі. Спочатку Белкнап теж відмовився, але, відчуваючи, що, може, повівся неґречно, не приставши на пропозицію сходити на дах, усе ж погодився.