Від друзів Джулія вийшла пізно ввечері в чудовому настрої, пізніше згадувала місіс Кроув: «Ніщо в її словах не викликало в нас думок про те, що вона збиралася тієї ночі кудись піти».
Голмс весело привітав Джулію з Різдвом і пригорнув, потім повів її за руку в кімнату на другому поверсі, підготовлену до операції. На столі лежало біле простирадло. Валізи з хірургічними інструментами стояли відкриті й блищали, на полірованій сталі «сонечком» були розкладені інші. Страшні речі: пилка для кісток, ретрактор, трокар, трепан. Звичайно, йому не було потрібно аж стільки знарядь, і були вони розкладені так, що Джулія не могла їх не побачити й не відчути нудоту від їхнього яскравого, жадібного блиску.
Він надягнув білий фартух і закотив рукави. Можливо, він мав на голові свій котелок. Рук він не помив, маску не вдягнув. Він не мав такої потреби.
Вона схопила його за руку. Боляче не буде, запевнив він її. Вона прокинеться такою самою здоровою, як і була, тільки без отієї перешкоди всередині. Він витяг корок із темної пляшки з якоюсь рідиною і одразу відчув носом її сріблясті випари. Налив хлороформу на шматинку. Вона ще міцніше схопила його за руку, що видалося йому особливо збудливим. Він притис тканину з хлороформом до її носа й рота. Вона заморгала й закотила очі. Потім сталося невідворотне — м’язи рефлекторно запрацювали, немов у сні, де людина біжить. Вона випустила його руку й розчепірила пальці. Її ступні затремтіли, немовби відбиваючи на барабані швидкий ритм. Голмс відчув особливе хвилювання і піднесення. Вона намагалася відштовхнути його руку, але він був готовий до цієї раптової м’язової напруги, яка завжди передувала ступору, і сильніше притис тканину з хлороформом до її обличчя. Вона стала бити його по руках. Поступово сили залишили її, руки почали робити повільні округлі рухи, ніжні й чуттєві, дикий барабанний ритм угамувався. Тепер — балет, пасторальний епілог.
Однією рукою тримаючи тканину, він між пальцями налив на неї ще рідини, насолоджуючись холодком хлороформу на шкірі. Одне з її зап’ясть безсило звісилося зі столу, потім і друге. Її повіки затремтіли, потім очі заплющилися. Голмс не вважав Джулію настільки розумною, щоб вдати кóму, але все одно тримав її міцно. За кілька хвилин він простягнув руку й відчув, як її пульс затихає, сходить на нитку — немов звук потяга, що віддаляється.
Він зняв фартух, повернув рукави на місце. Від хлороформу та власного збудження в нього паморочилося в голові. Відчуття, як завжди, було приємне і трохи млосне, як після довго сидіння коло гарячої печі. Він заткнув пляшечку з хлороформом, знайшов свіжу шматину й пішов до кімнати Пьорл.
Усе тривало зовсім недовго — зім’яти тканину, полити хлороформом… Потім, у коридорі, він глянув на годинник і відзначив, що Різдво вже настало.
Цей день для Голмса нічого не означав. У його дитинстві різдвяний ранок був огорнутий задушливим надміром благочестя, молитвами, тишею — не весь будинок немовби накидали товсту вовняну ковдру.
Зранку подружжя Кроув чекали на Джулію з Пьорл, радісно передчуваючи радість в очах дівчинки, коли вона побачить цю чудову ялинку й подарунки під нею. У квартирі було тепло, пахло глицею і цинамоном. Минула година. Чоловік із дружиною почекали, скільки могли, але о десятій пішли на потяг до центру Чикаго — вони планували навідати друзів. Вони не стали замикати двері й залишили веселу вітальну записку.
Подружжя Кроув повернулося об одинадцятій вечора. Усе залишалося так, як було, — жодної ознаки того, що Джулія з дитиною до них заходили. Наступного ранку вони постукали до Джулії, але ніхто не відповів. Вони питали людей із сусідніх квартир і будинків, чи не бачив хтось Джулію чи Пьорл, але ніхто їх не бачив.
Коли повернувся Голмс, місіс Кроув спитала, чи не знає він, де може бути Джулія. Він пояснив, що вони з дочкою поїхали до Дейвенпорта раніше, ніж збиралися.
Більше місіс Кроув про Джулію не чула. І вона, і сусіди вважали цю історію дуже дивною. Усі дійшли висновку, що востаннє Джулію і Пьорл бачили на Святвечір.
Це було не зовсім так. Джулію потім ще бачили інші люди — але тоді вже ніхто, навіть дейвенпорстькі родичі, не впізнав би її.
Одразу після Різдва Голмс покликав до себе одного зі спільників, Чарльза Чеппелла. Голмс дізнався, що Чеппелл — препаратор, тобто знає мистецтво розбирати людське тіло, відділяючи м’які тканини від кісток, і збирати повний скелет, який потім може стояти в лабораторії чи в кабінеті лікаря. Він здобув усі потрібні навички, коли займався препаруванням трупів для студентів-медиків в окружній лікарні Кука.