Навчаючись медицини, Голмс безпосередньо бачив, як непросто добути тіло для наукових студій — чи то свіжий труп, чи скелет. Серйозних, систематичних медичних досліджень ставало дедалі більше, і для вчених людське тіло було явищем на зразок полярної шапки Землі — тим, що слід вивчати й пізнавати. У кабінетах лікарів висіли скелети, виконуючи роль наочних енциклопедій. Попит перевищував пропозицію, і в медиків встановився звичай тихо та ввічливо приймати будь-який труп, який їм пропонують. Убивство як спосіб добути такий об’єкт їх би не порадувало, але водночас вони не турбувалися з’ясуванням, звідки він узявся. Грабунок могил став промислом, хоча й не дуже поширеним, таким, який вимагав виняткової витримки. У періоди гострого дефіциту лікарі навіть самі допомагали викопувати свіжих небіжчиків.
Для Голмса було очевидно, що навіть нині, у 1890-х роках, попит на такий товар залишається високим. У чиказьких газетах розповідалися страхіття про те, як медики грабують цвинтарі. Коли такому набігу на кладовище в Нью- Елбені (штат Індіана) було перешкоджено 24 лютого 1890 року, доктор В. Г. Вотен, голова Медичного коледжу штату Кентуккі, розповів репортеру «Tribune»: «Ці панове працювали не на наш коледж і не на себе особисто, а на медичні навчальні заклади Луїсвілля, яким такий об’єкт необхідний, як повітря». Минуло лише три тижні, і луїсвілльські медики знову взялися за своє. Вони вчинили спробу пограбувати цвинтар при Психіатричній лікарні штату Кентуккі в Енкораджі, цього разу від імені Луїсвілльського університету. «Так, ми відрядили кількох людей, — зізнався високий посадовець того закладу. — Нам потрібні трупи, і якщо уряд штату нам їх не дає, то ми змушені красти. Зимові заняття були дуже численні, і ми використали стільки об’єктів, що на весняні в нас не залишилося». Посадовець не бачив підстав перепрошувати. «Та на цвинтарі при психлікарні постійно крадуть, роками, — зауважив він, — і я навіть сумніваюся, чи є там зараз хоч один труп. Я ж вам кажу — нам потрібні тіла. Без них не можна вивчити лікаря, і громадськість повинна це розуміти. Якщо ми по-іншому не можемо їх дістати, то ми видамо нашим студентам “вінчестери”, щоб захищали тих, хто ходить по трупи».
Голмс завжди звертав увагу на наявні можливості, і такий серйозний попит на трупи тепер відкрив перед ним нову можливість.
Він провів Чарльза Чеппелла на другий поверх до кімнати, де стояв стіл, медичні інструменти та пляшки з розчинниками. Ні вони, ні труп на столі не викликали в Чеппелла занепокоєння, адже він розумів, що Голмс — медик. Тіло, без сумніву, належало жінці, хоча й надзвичайно високій. Ніяких прикмет він розгледіти не міг. «Тіло, — розповів він, — мало такий вигляд, як тушка кроля, на якій розрізали шкуру вздовж черева і, вивернувши її, зняли. У деяких місцях шкіру було зідрано з м’ясом».
Голмс пояснив, що робив розтин, але тепер завершив дослідження. Він запропонував Чеппеллу 36 доларів за те, що він обчистить кістки і череп і принесе йому повністю зібраний скелет. Чеппелл погодився. Вони з Голмсом поклали тіло у валізу, обклавши мішковиною. Кур’єрська служба доправила валізу Чеппеллові додому.
Незабаром Чеппелл приніс готовий скелет. Голмс подякував йому, дав гроші й швидко продав скелет Медичному коледжу Ганемана, що в Чикаго, за ціну, в багато разів вищу, ніж заплачена Чеппеллові.
На другому тижні січня 1892 року до квартири Джулії в’їхали нові пожильці — сім’я Дойлів. Вони побачили тарілки на столі, дитячий одяг на стільці. Складалося враження, що попередні мешканці квартири мають за кілька хвилин повернутися.
Дойли спитали Голмса, в чому річ.
Надзвичайно серйозним тоном Голмс перепросив за безлад і пояснив, що сестра Джулії несподівано важко захворіла, і пожилиця з дочкою, дізнавшись про це, одразу побігли на вокзал. Збирати речі потреби не було: Джулія і Пьорл добре забезпечені й не збираються повертатися.
Пізніше Голмс розповідав про Джулію інше: «Востаннє я бачив її приблизно 1 січня 1892 року, коли вона сплачувала мені за квартиру. На той час вона повідомила не тільки мені, а й друзям і сусідам, що від’їжджає». Хоча вона всім розповідала, що їде до Айови, Голмс додавав: «Але насправді вона збиралася в інше місце, боячись, що чоловік у неї забере дитину, — вона хотіла його заплутати». Голмс заперечував будь-який фізичний зв’язок із Джулією і те, що їй робили «злочинну операцію» (тодішній евфемізм на позначення аборту). «Так, те, що вона — жінка запальної вдачі і, мабуть, не завжди ідеальної поведінки, — це може бути правдою, але я не думаю, що хтось із її друзів і родичів міг вважати її аморальною чи здатною порушити закон».