Великодні вогнища розгорілися, наче одним махом. У натовпі людей хтось засурмив у стару сурму. Сміх, добродушні глузування та нестримний галас зустріли цей хрипкий гімн на честь вогню. Вітер зривав дим, що спочатку ліниво й густо йшов зі стосів. Старе мертве дерево затріщало голосніше, потріскування перетворилося на гул. Тепло вечірнього неба, вигнутого, як кольоровий вітраж на заході, ніби згасло, жар палаючих вогнища набув сяючої, відчутної форми. У грайливості вихору уже здіймалися до валів легкі хвилі тепла. Патер Ейлардус повільно потер руки, наче сидів перед затишним вогнищем. Банкір Смеерендонк, кривий і беззубий, яким він став з роками, сміявся й постукав своїми кістлявими пальцями по стіні, наче збирався підстрибнути, незважаючи на свій хиткий скелет. Танцювальне коло внизу закрутилося тепер швидше, тричі ліворуч, тричі праворуч. Вартові палаючого вогнища за допомогою палиць й мотик закидали згоріле назад у вогонь або затоптували іскри. Сурма хоробро хрипіла. Іноді кричала якась дитина, коли її надто сильно смикали в дикій процесії. У сірому світлі раннього вечора обличчя, руки й одяг танцюристів мали колір вогню, ніби вони рухалися в полум’ї.
В раптовому приступі мужності Мельхіор звернувся до інквізитора:
- Превелебний отче, чи то правда, що брат Понтіан Скадде...
Він проковтнув решту, бо домініканець кинув на нього спантеличений і отруйний погляд, і Мельхіор побачив, що він, очевидно, перебив розваги великої людини.
Через деякий час патер сказав з вимушеною грубою усмішкою:
- Майстре Мельхіоре... що вас заставило, до лиха, саме в цю мить ... Ах, так, я бачу, саме вогонь наштовхнув вас на цю думку.
Його очі були гірші й колючі, ніж будь-коли.
Мельхіор не здався:
- Так, превелебний отче, саме вогонь навів мене на цю думку. Чи правда, що чернець повинен бути спалений?
Тон отця Ейлардуса став більш похмурим:
- Не думаю, що тут місце чи час говорити про це, майстре. – Своєю рукою він торкнувся плеча Мельхіора. - Те, що ви бачите тут, - це великодні вогні, вогні радості.
Мельхіор помітив, що бургомістр Церклаес на мить глянув у їхній бік, наче вловив щось у їхній дивній розмові; здавленим голосом він відповів:
- Я знаю це, превелебний отче, але вогонь є вогонь, як би ви його не називали.
Патер Ейлард здригнувся:
- Ви сказали, - сказав він і раптом відвернувся від Мельхіора на знак того, що закінчив розмову.
Шурхіт і булькання полум’я, яке лунало знову й знову щоразу, коли вогонь досягав нового шару палива, посилювалося, переходячи від гулу до свисту, майже до співу - примхливого, залежного від вітру співу. Серце Мельхіора билося глухо й бунтовничо. Така ж шалена, співуча сила вогню поглине худе тіло ченця на ім’я Скадде - і тіло кожного єретика, який потрапить до рук Святої Інквізиції. Ті, що зараз співають і танцюють, будуть також співати і стрибати навколо вогнища з єретиком. Можливо, більшість із них навіть не усвідомлює, що кричить від радості в очікуванні такої страти.
Тепер стоси стояли від самої землі до вершини в яскравому полум’ї, жар поширювався високими хвилями над залишками сміття та валами, сморід, який вони створювали спочатку, зник у вогні. Перший стос розвалився, стовп іскор, тонкий, як пелена, високий, як дерево, здійнявся над головами людей, завихрював над рікою та над тупою стріхою старої каплиці, і розбризкався над хатами. На валах деякі плескали в долоні, банкір Смеерендонк також. Іскри злітали вгору дедалі частіше, коли стоси падали, а жар пригнітав жар. Вітер всмоктував іскри, ніс їх із собою, а потім вони падали з ще не згаслим вогнем. Одна іскра, що вирвалася з гарячої хмари, впала на рукав Мельхіора і обсмалила тканину. Патер відскочив убік; він нічого не сказав, але глянув на художника, ніби той був винен у випаленій плямі, і відсунувся від нього.
Ще один великий дощ іскор вітер посіяв серед людей. Вперше пролунав жіночий крик тривоги, але вогонь ще більше підбадьорив деяких молодих людей. Вони почали вистрибувати з лінії навколо кордонів полум'я; великодній вогонь очищає, як свідчила давня традиція. На Міській стіні ліворуч і праворуч залунали тривожні, застережливі голоси. Бургомістр Цеерклас щось прошепотів міському радному Муйлплаегові; непомітно обидва розвернулися й покинули свою точку огляду. Мельхіор не міг відвести очей від краєвиду. Зі стосів, що обвалювалися, вітер виривав великі, важкі та вогняні смолоскипи й носив їх у повітрі. І Мельхіор побачив, що вони лише частково згасли в річечці, а інші, догоряючи, летіли далі. Коли очеретяний дах каплиці святого Еваріста зайнявся від вогню, старий Смеерендонк відкрив свої беззубі вуста. Застережливі крики на міському мурі посилилися.