- Не знаю, велебний отче, - відповів Мельхіор різко, не роздумуючи, - що суперечить моїм фантазіям. Вони виникають з натхнення, вони хочуть бути намальованими саме так, ніяк інакше.
Кальс мовчав, примружив одне око й кілька хвилин напружено дивився на Мельхіора, перш ніж на його обличчі з’явилася посмішка.
- Дотепно, - сказав він, - це щось нове, я такого ще не чув. Ви насмішник і жартівник, нам це відомо, але не хочете ви сказати мені, що не художник вирішує, що показати на своїй картині, а це розпусниці та чудовиська з’являються нізвідки перед вами, - він показав на картину прикрашеним перснем пальцем, - перш ніж ви це усвідомлюєте? Ха-ха, це жарт зайшов занадто далеко, майстре. Це одна спокуса забагато, якщо можна так сказати.
Мельхіор довго розмірковував над словами каноніка. Чи були вони грайливою, образливою ідеєю, гідною такого звірятка, чи містили приховане застереження, яке йому теж підходило? Він думав передати всю справу Кіліаанові, але саме тоді сам зодчий мав суперечку зі священиком щодо будівництва церкви. Не раз між друзями та публічно Кіліаан скаржився, як повільно просувається будівництво колегіальної церкви св. Андрія; коли перший ентузіазм замовників пройшов, тепер все йшло не дуже добре. Виявилося, що його скарги дійшли до пильних вух. Під час осіннього ярмарку Кальс з усією силою свого красномовства оголосив з амвону, що для християнина немає прекраснішого обов’язку, як сприяти прискоренню будівництва церкви. "Бачите, дорогі віряни, - сказав він, - духовенство почуло, що будівничий турбується про хід робіт із розширення собору, і він подає вам приклад добрими справами: голови капітули підсипали дукатів на будівництво. Нехай тепер за нами слідують гільдії та світські ордени. Завдяки завершенню, церква освятить усіх, хто живе в стінах міста. Крім того, відомо, що капітул отримав з Риму довіреність на надання цій церкві індульгенцій на десять, п’ятдесят і сто років відпущення гріхів... То хто ще боїться кидати свої гроші в бездонну яму? Якщо кожен долучиться до цього хоч маленькою пожертвою, місто не дасть підвищити плату за обмолот зерна та варіння пива, за забій худоби та привіз вина. А де ж ті, кого хвороба або турбота змушують прийняти обітницю паломництва? Тут у них є сприятлива нагода. Тож жертвуйте, шановні, допоможіть, щоб кам’яні руки св. Андрія, якнайшвидше піднеслися до Бога і за душі наші помолилися!
Кіліан компанії Зелених Шапок глузував з цієї проповіді - не добродушно, радше гірко.
- Клянусь моїм покровителем, який навернув варварів-тевтонців, ця мавпочка єпископа вміє вичавити з народу кров, а сам кидає лише сотню паршивих дукатів на стіл. Це не те, про що я думав, коли скаржився! У моєму рідному місті було інакше. Коли будівництво чи ремонт церкви там стопорилося, бо не було грошей на робітників, барабанщики скликали на добровільну роботу всіх, хто мав пару здорових рук і ніг. І вони приходили, тягаючи деревину та каміння, місячи розчин, лазячи по драбинах як помічники. Це побожність, дорогі брати, якою я пишаюся, а ось ця торгівля індульгенціями, ця купівля обітниць недостойні праведного християнина, це не що інше, як лінива недовіра та відсутність любові до Бога.
Ці слова, перекручені й як слід підготовлені, дійшли до вух каноніка; одного осіннього ранку він прибіг на будівництво церкви і в присутності всіх каменярів і теслярів гостро накрутив вуха Кіліаанові за його безсоромні та сміливі заяви. На що Бор фиркнув, що його вся ця оплачена побожність його не хвилює.
Отець Франц підняв маленькі кулачки так, що його рукава спадали додолу, а його худі чорні волохаті руки були оголені.
- Щодо благочестя, майстер-будівничий, це вирішує капітул. Ваше завдання і ваше доручення - закінчити церкву - нічого більше.
- Ви хочете позбутися мене?" - похмуро спитав Кіліан, наче перед очима робітників за суворим "отченаш" священика побачив добре обмислений намір.
- Якщо буде треба, - відповів священик, - у нас, та й за кордоном, є багато будівничих.
- Ти хочеш мене негайно звільнити? - сказав Кіліан, підходячи до Кальса.
Канонік стримався й приборкав свій гнів.
- Я не кажу про ваші будівельні здібності, я вимагаю від вас стіни, трансепти та криті галереї, а не тлумачення священного вчення Церкви.
Бор відкрив рота, але відразу закрив його. Він стояв, розставивши ноги, готовий сперечатися, але тепер, перемагаючи гнів, вимушено посміхнувся.
- Бачу, велебний отче, так, я бачу, що ви маєте рацію... Кажу вам, що завершення церкви мені дуже близько до серця. Я нічого не хочу, як тільки побачити, як здіймається церква.