Кіліаан Бор також з’явився, засміявся разом з іншими й заплакав:
- Я знав це! Він знову замкнувся в собі, щоб ще краще грати зі своїми негідниками. Ми знаємо нашого сушеного тріску та його витівки!
Серед цікавих, які хотіли побачити картини, був і малий патер Франц Кальс. Мельхіор скористався нагодою, щоб познайомити Кауденберга з мавпочкою єпископа. Кауденберг і священик обмінялися кількома невимушеними люб’язностями, потім стояли з Мельхіором перед картинами. Калскен теж засміявся - а хто б не сміявся? Але потім він запитав Кауденберга, чи задоволений він картинами, бо навіть якщо припустити, що художник мав намір передати в них якийсь моральний урок, той все ж годиться запитати, чи не зайшов він занадто далеко у своєму жарті та безрозсудності. Мельхіор нашорошив вуха, коли канонік сміливо продовжував, показуючи пальцем: наприклад, той огидний чернець замкнутий за ґратами мосту - чи може духовенство погодитися на це без заперечень? Мельхіор трохи стурбовано посміхнувся, але нічого не сказав, коли Кауденберг похитав головою.
- Але, велебний отче, ми знаємо наших християн: ми не любимо дражнити. Навіщо приховувати, що серед білої отари духовенства пасуться і чорні вівці?
Патер перестав сміятися, заплющив очі й стиснув губи на темному обличчі.
- Я визнаю син'єр, я визнаю відкрито: зло часу торкнулося не тільки мирян. З іншого боку, якщо ми маємо докорити священнослужителю, право зробити це зберігається лише за тим станом, який покликаний і уповноважений виносити суд.
Кауденберг зберіг свою погордливу ввічливість:
- Щодо цього, безсумнівно, велебний отче, права Матері-Церкви залишаються недоторканими. Але є й право на сміх, якого мудра Церква мирянам не забороняє... Варто тільки послухати піснярів... І бачиш це ж перед собою у художників. У сміху простих людей може бути цілюща сила.
Зморшки на лобі Калса не розгладилися. Уперше він прямо звернувся до Мельхіора:
- Є сміх і сміх... Я сміюся, дивлячись на це полювання на свиней, це весело, це важко заперечити, я сміюся з людини на льоду, я не скажу про нього поганого слова... ми ж знаємо того, хто це намалював. Але певна обережність, певна пильність у святих справах ще нікому не зашкодила. До побачення, панове.
Після цих слів патер, на превелике полегшення Мельхіора, священик покинув кімнату з виставленими там картинами.
Кауденберг усе ще посміхався.
- Неприємний пан, - сказав він, - саме таким, яким я його уявляв із вашого опису. Мабуть, він має проти себе одну річ, друже Хінтаме, те, що ти маєш за собою, - добрі судження громадян.
- Але він має те, чого немає в мене, - пробурмотів Мельхіор. - Потужність.
Кауденберг знизав плечима.
- Я не кажу, Мельхіоре, що це не варто цінувати такого різновиду влада... Але й мужність - це теж щось. Ваша мужність ставить межі його влади - мужність особистості, яка виражає невдоволення правителями. Це те, що я називаю правом сміятися - не дозволяйте, щоб його забрали у вас, майстер.
Мельхіор на мить задумався: